Микола прийшов з роботи, ситно повечеряв, і тільки зібрався пограти в гру на компʼютері, як раптом пролунав дзвінок його мобільного телефону.

– Синку, ти вже повечеряв? – поцікавилась у сина Божена Степанівна.

– Повечеряв, мамо, і тільки-но було зібрався відпочити, як ти подзвонила. Так що давай швидше говори, що ти хотіла.

– Синку, твоя вже вдома?

– Ні, мамо, Марина ще не прийшла. Ти ж знаєш, що вона допізна зараз працює.

– Знаю, синку. Тільки скоро вона не працюватиме.

– Та пам’ятаю я про це, мамо. Я й сам уже весь на нервах.

– Ось саме тому я й хотіла тобі запропонувати поїхати відпочити!

– Я б із задоволенням, мамо, але Марину з роботи зараз ніхто не відпустить, та в її стані і їздити кудись погана ідея.

– А до чого тут твоя дружина? Вона нехай удома сидить, працює, справи упорядковує перед тим, як на лікарняний піти, у поліклініку ходить, а ти, поки є можливість, зі мною на курорт з’їздиш!

– Немає у мене такої можливості, мамо. Ти не розумієш, чи що? Марині народжувати скоро, нас чекають серйозні витрати!

– Які ще витрати, синку?!

– Як це «які», мамо? Все треба буде малюку купити. Візок там…

– З цього приводу можеш не переживати, Микольцю. Візок тобі Наталя, наприклад, віддасть! Ти радий?

– Яка ще Наталя?

– Сусідка наша! Яка ж іще? Та, що в квартирі навпроти моєї живе.

– Наталка? Яка має трьох дітей?

– Так, вона.

– Мамо, але ж вона в цьому візку всіх своїх дітей по черзі виростила.

– Саме так!

– То що тепер там від нього залишилося? Це ж мотлох вже напевно. Марина нізащо не погодиться нашому сину таке брати!

– Синку, а навіщо її про це питати? Забереш візок у Наталі, коли твоя в пологовому буде, а їй скажеш, що він у вас уже є.

– Але вона ж побачить, що це за візок, коли додому повернеться.

– Синку, та яка різниця, що вона там побачить? До того ж він перевірений часом, і непогано виглядає. Я тебе запевняю!

– Ну, це добре все, звісно, мамо, до того ж гроші заощадити вдасться. Але ж ще ліжечко потрібне, Марина сказала.

– Вона могла б дитинку і з собою поруч покласти, це навіть зручніше, Микольцю.

– А я де спати буду, мамо?

– А ти б у іншу спальню переїхав, синку. У вас чудова трикімнатна квартира! Ти не розумієш, чи що, що для тебе це навіть зручніше?

Сам подумай, якщо ти в одній спальні з дитиною спатимеш, то малюк галасуватиме в тебе над вухом, а, якщо ти зробиш так, як я пропоную, він галасуватиме вже в іншій кімнаті. А це для твоїх нервів набагато краще.

– Точно, мамо, ти маєш рацію. Але ось ліжечко Марина все одно купувати збереться, я навіть не сумніваюся!

– Синку, тітка Катя нещодавно на горищі в себе все розбирала і знайшла ліжечко Сашка, і мені дзвонила, цікавилася, чи не хочеш ти його для дитини забрати.

Я відмовитися хотіла, але тепер, якщо так твоя дружина хоче, то я передзвоню Катерині й скажу, що ми ліжечко це заберемо.

– Мамо, але Сашкові років тридцять вже, виходить, що й ліжечку стільки ж!

– Та яка різниця, синку? Раніше речі якісно робили, так що послужить ще це ліжечко твоїй дитині.

– Згоден, мамо, раніше речі якісні були.

– Ось і я про те, синку.

– Мамо, але ще потрібно речі на виписку купити, та й не тільки на виписку.

– І з цього приводу тобі переживати не треба, Микольцю. У мене конверт твій ще зберігся. Дуже гарний, між іншим! Скажу більше, пелюшки твої, сорочечки та костюми у мене теж у шафі лежать, чекають свого часу. Тож і з цього приводу можеш не переживати.

– Дуже добре, мамо. Значить, на дитині вдасться заощадити. Але Марина все одно мені ці гроші на відпочинок не віддасть, із заздрості просто!

– А нам її гроші і не потрібні, Микольцю. Я тебе за свій рахунок на курорт повезу!

– За свій рахунок?! Ти це серйозно, матусю?

– Звичайно, синку, я ж розумію, що на тебе чекають важкі часи, і, щоб до цього підготуватися, тобі відпочити потрібно. Так що про гроші не хвилюйся, просто скажи своїй дружині, що я тебе запросила.

– Яка ти дбайлива у мене, мамо. А де ти гроші хоч взяла?

– Синку, тут така справа. Я вирішила з роботи звільнитися, і отримала розрахункові, ну, і зекономила, звичайно. Але заради тебе я готова ці гроші витратити!

– Так? А навіщо ти з роботи пішла, мамо?

– Як це «навіщо», Микольцю? У мене ж незабаром онук має народитися.

– І що?

– Так ось, Микольцю, я подумала і вирішила, що економічно вигідніше буде, якщо з дитиною я сидітиму, а Марина твоя працювати після лікарняного продовжить! У неї зарплата вп’ятеро більша, аніж у мене.

– Мамо, а ти Марину про це питала?

– Я її ні про що питати не збираюся! Я ж це роблю для вашого блага! Ти думаєш легко в моєму віці цілими днями з дитиною сидіти? Але заради вас я йду на такі жертви.

– Розумію, мамо, ти дуже шляхетна людина.

– Ось так своїй дружині й скажеш!

– Мамо, а ми що сина нашого до тебе щоранку возити будемо, чи ти до нас будеш зранку приїжджати? Я щось поки що не зрозумів!

– Синку, я до вас переїду, поки в декреті сидітиму.

– Куди ти переїдеш?

– Ти що не розумієш, Микольцю?! Я переїду до вас. Так набагато зручніше вийде!

– Ну, це, звісно, так, мамо, тільки от навряд чи Марина на це погодиться. До того ж ти сама мені запропонувала в окремій спальні поки що спати!

– Синку, куди вона подінеться? Дитина ваша не може без нагляду залишатися, поки ви працюєте.

– Точно, мамо, не може! Але де ти спати збираєшся все таки, я не розумію поки що!

– У вітальні, синку! Бачиш, на які поступки я йду заради вас? Цінуй! До того ж я свою квартиру вже здала в оренду, і як тільки ми з тобою на курорт поїдемо, в неї квартиранти заселяться. Так Марині й передай!

– Мамо, але…

– Ніяких «але», синку! Ці гроші нам з тобою дуже знадобляться.

– Нам з тобою? А що, ти їх у загальний сімейний бюджет вносити не будеш?

– Ні, звісно, синку! З якого дива? Це мої особисті гроші, так що я їх витрачу на власний розсуд.

– А їжу ти собі на що купуватимеш?

– Не буду я собі їжу купувати, синку! Годувати мене ви будете!

– Ми? Але чому ж це?!

– А тому, синку, що послуги няньки сьогодні дорого коштують. А ви тільки на їжу для мене витрачатиметеся. Це значна економія. Ти не думаєш?

– Думаю, звісно. Добре, мамо, прогодуємо ми тебе.

– От і чудово, синку! Завтра ж відпрошуйся з роботи, а через три дні ми на відпочинок їдемо.

– Добре, мамо, відпрошуся, тільки ось, як я Марині все це скажу?

– А так і скажеш, як я тобі. А можеш взагалі нічого не пояснювати! Збереш валізу, скажеш перед від’їздом, що їй ні про що не треба хвилюватися, і поїдеш на відпочинок.

– Ні, мамо, я краще її поступово готуватиму до новин буду. А то мало що…

– Ну, як знаєш, синку! Як знаєш, тобі видніше, як з дружиною розмовляти, я в це лізти не буду поки.

А от, як до вас переїду, так попередь її, щоб вона до мене шанобливо ставилася, а то щось мені здається, що вона мене не дуже любить! А я, сам розумієш, заради вас на такі поступки йду.

– Все я поясню, мамо, не хвилюйся!

…Марина повернулася з роботи. Вона зайшла в квартиру і раптом побачила, що її чоловік не сидить за комп’ютером, як завжди, а… Миє посуд!

– Оце так прогрес, – здивовано подумала Марина. – Зрозумів, мабуть, Миколка мій, що скоро на нас чекають великі зміни.

І це добре. А то вже я, було, зібралася, його виставити і на розлучення подати!

Вчасно він змінюватись почав!

Марина переодягнулася, помила руки і прийшла до чоловіка на кухню.

– Кохана, тобі вечерю розігріти? – поцікавився Микола.

– Розігрій, коханий, – сказала Марина щиро дивуючись таким змінам її чоловіка.

А після вечері Микола раптом почав серйозну розмову. Тут Марина усе й зрозуміла…

– Марино, скоро на нас чекають важкі часи.

– Я рада, що ти це зрозумів, любий.

– Так ось, моя мама пропонує наше трохи полегшити життя.

– Божена Степанівна?! Ти це серйозно?!

– Серйозніше не буває, кохана. Вона візок для нашого малюка вже навіть дістала, уявляєш!

– Вона купила візочок для онука?! Скажи їй, що ми їй дуже вдячні.

– Не зовсім купила… Їй його подарували! Чудовий візочок, Марино, ти не сумнівайся! У ньому наша сусідка вже трьох дітей виростила, і він все ще цілий! Чудова річ!

Марина із сумнівом подивилася на Миколу, а він продовжував.

– Ліжечко теж, виявляється, вже є, люба моя!

– Нове?

– Не зовсім, Марино! Але ж нашій дитині без різниці в новому вона спатиме, чи ні. А цьому ліжечку ціни немає, раритет, можна сказати! Адже йому тридцять років.

– Точно, раритет. І де твоя мама тільки його дістала?

– Їй пощастило, Марино! Скажу більше, і речі для дитини у мами теж є, вона мої дбайливо зберегла.

– Оце так дива!

– Ще й які! Але це ще не все, люба моя! Мама моя погодилася з дитиною нашою сидіти! Ти рада?

– Вона приходитиме до нас, щоб мені допомагати? Я рада, звісно, от тільки у мене бабуся в селі літня живе. Батьків моїх не стало кілька років тому!

– Люба моя, ти не хвилюйся, допомога у тебе буде цілодобова майже, мама до нас переїжджає! Вона навіть з роботи звільнилася, і всі турботи про нашу дитину готова взяти на себе.

– Та ти що? А я чим займатимуся, Миколо?

– Ну, ночами ти до сина нашого вставати будеш, тому що, як сама розумієш, мама вже не так молода, щоб цілодобово з немовлям сидіти. А ось вдень ти працюватимеш! Зарплата твоя нам дуже знадобиться. Гарно матуся все продумала?

– Просто чудово. Немає слів. А квартиру свою вона закриє, чи що?

– Не зовсім! У ній житимуть квартиранти.

– А гроші від здачі квартири в оренду вона в сімейний бюджет вноситиме? Я все правильно зрозуміла?

– Ні, люба! Годувати маму ми за наш рахунок будемо. Сама розумієш, що за послуги няньки ми заплатили б набагато більше.

– Та я якось няньку наймати й не збиралася.

– Марино, не вигадуй! Якщо ти працюватимеш, то дитина ж не буде сама сидіти!

Так що мама нам дуже допоможе. І ще!

Щоб підготуватися до таких великих змін у житті, ми з матусею вирішили поїхати відпочити. Сама розумієш, що настають тяжкі часи!

– Розумію, звичайно, любий. А коли ви з мамою їдете на відпочинок?

– Вже через три дні, Марино. Так що давай валізи починати пакувати.

– Давай, любий, я й сама хотіла тобі це запропонувати, та все не наважувалася.

– Даремно, мені одному з цим не впоратися. І ще, Марино, до нашого повернення ти, будь ласка, мені спальню звільни, а для мами шафу у вітальні підготуй, щоб вона речі могла свої розкласти.

І ще, мама сказала, що ти повинна до неї поважніше тепер ставитись.

Все ж таки вона заради нас на такі поступки йде.

– Все зроблю, любий, не хвилюйся. Відпочивайте спокійно!

…Через три дні Божена Степанівна з Миколою поїхали на заслужений відпочинок, а Марина, здавши справи, взяла лікарняний і поїхала в село до бабусі.

Замки у квартирі вона змінила і здала її в оренду своєму колезі поки що на рік, а потім видно буде.

– Як добре, що мама Миколу на відпочинок вирішила звозити, і мені не довелося його виставляти.

Навіщо мені зайві нерви? У моєму становищі це погано. А жити з дитиною в селі мені навіть краще буде, до того ж бабуся допоможе, та й я за нею догляну, щось останнім часом вона сумна якась.

Гроші від здачі квартири в оренду нам з дитиною не завадять, зрештою, й візочок купити потрібно, і ліжечко, і дитячі речі чимало коштують!

Так вирішила Марина…

…Повернувшись із курорту, Микола у квартиру потрапити не зміг – ключі не підійшли.

Він довго й завзято дзвонив і стукав у двері, поки йому не відчинив якийсь заспаний мужик, який заявив, що цю квартиру він винаймає у господині і навіть договір оренди показав.

– Синку, як же ж це так?! Ти чому мені не сказав, що ви свою квартиру здали в оренду?! Де я тепер житиму?!

– А я де, мамо? Я, між іншим, не в курсі був, що Марина свою квартиру здавати в оренду надумала.

– Марина Анатоліївна до бабусі поїхала. Вам, напевно, з нею побачитися треба, щоб ситуацію прояснити, – порадив Миколі квартирант.

– Та не знаю я, де бабця її живе! Вона до неї без мене їздила. Що робити тепер?

– Синку, мабуть, доведеться, квартирантів виставляти і жити в мене. А я ж так добре все розпланувала! – зажурилася Божена Степанівна. – Хоча добре навіть, що ти зі мною житимеш, я ж не працюю тепер, а жити мені на щось треба…

Микола з мамою знову погодився.

А через два місяці Миколі принесли виконавчий лист, у якому чорним по білому було написано, що він зобов’язаний платити аліменти на новонародженого сина і на його матір, поки та в декреті.

А ще Марина на розлучення подала, бо зрозуміла, що жити без Миколи їй набагато комфортніше…

КІНЕЦЬ.