Про те, що чоловік їй зраджує, Марина, як справжня дружина дізналася найостаннішою. У шлюбі з Дмитром вони були понад п’ятнадцять років, і начебто, як вважала Марина, у них все було добре.

Але, мабуть, Дмитро, думав інакше. Збираючи речі, щоб піти від дружини до молодої коханки, він перераховував усі погані якості дружини: і готує вона погано, і за будинком не стежить, і на роботі весь час пропадає, а головне – зовсім не дбає про нього, коханого.

Спочатку Марина намагалася виправдовуватися:

– Начебто моя їжа завжди подобалася!

– Та я просто мовчав, що мені набридли твої нескінченні макарони та котлети!

– Я в інтернаті працюю добу через три, ти чудово знаєш, чому мене вдома немає!

– Я тобі сто разів казав – змінюй свою безглузду роботу, – невдоволено відповів чоловік із зусиллям пакував речі у валізу.

– Мамо, вистачить перед ним виправдовуватися! Нехай йде на всі чотири боки! – це син Роман заступився за неї, – і щоб ми його більше не бачили!

Марина тихенько плакала на кухні, намагаючись зрозуміти, чому їхній шлюб дав тріщину. Одружилися вони начебто з великого кохання, правда, Марина на два роки старша за Дмитра, але це зовсім не помітно. Потім син у них народився, квартиру купили. Жити б та радіти.

– Мамо, не плач, – це знову Роман, – і нехай не думає що легко відбувся – подавай на розлучення та аліменти. Одна, що мене тягтимеш?!

Марина з подивом глянула на сина: треба ж, і коли він тільки встиг вирости!

А через два тижні жінка з подивом зрозуміла, що чекає на дитину. Звичайно, від негідника-чоловіка. Про своє рішення залишити довгоочікуване чадо вона повідомила сина.

– Звичайно, мамо, народжуй! Ти ж давно про доньку мріяла!

– А якщо син? – Марина погладила Романа по голові.

Той цілком серйозно відповів:

– Брат так брат, разом на секцію будемо ходити.

І так, Роман займався важкою атлетикою, і це дивовижним чином йому добре виходило. Мало того, у своїй віковій категорії він займав призові місця на змаганнях і тренер пророкував йому велике спортивне майбутнє.

– Батьку сказати?

– Навіщо? Самі виховаємо!

Ох, як важко довелося жінці одній, слава богу Роман виявився люблячим братом. Сестричку, а як і мріяла Марина, народилася донька, няньчив з дитинства і навіть навчився їй косички плести, коли мама була на зміні, і Ромі доводилося відводити Катю до дитячого садка.

Дмитро, якщо й знав, що в нього народилася дочка, у цьому не зізнавався. Жив він зараз зовсім один. Та молода дружина не виправдала його надій. Виявилося, що вона так само, як і Марина, погано готує, пропадає на роботі та належної уваги коханому чоловікові не приділяє.

Найбільшим святом для Дмитра стало повноліття сина. Радів він не тому, що хлопець став дорослим, а тому, що з цього дня йому більше не потрібно платити аліменти. Адже величезна сума в 25 відсотків від його офіційного заробітку залишала великий пролом у кишені нічного сторожа. Не важливо, що іншим неофіційним місцем роботи була фірма друга.

Роман, до речі, вже давно мав твердий дохід, він виступав на змаганнях та отримував добрі призові. До двадцяти двох років у нього вже був особистий автомобіль, щоправда, маленька, але квартира, і робота як фітнес-тренер. Катя збиралася йти в перший клас, повідомляючи всім, що до школи її поведе старший брат, яким вона дуже пишалася.

Біда в їхню маленьку та дружну родину прийшла несподівано. Якось раптово і відразу пішла мама. Марина була на роботі і їй стало зле, не стало її ще до приїзду швидкої.

Дізнавшись про те, що не стало першої дружини, Дмитро вирішив, що має повне право жити із сином. Однак несподівано зустрів від нього відсіч:

– Нам із сестрою, до речі, познайомся, це твоя дочка Катя, від тебе нічого не потрібно. Ми без тебе чудово жили і зараз чудово проживемо! – Роман спробував зачинити двері перед носом батька, але той підставив до порога черевик і заявив:

– Не хочеш по-доброму, буде по-поганому. Я тобі сплачував аліменти? Сплачував. Тобто маю повне право зараз подати на тебе аліменти за змістом!

– Тільки спробуй! – вигукнув Роман, – я не подивлюся, що ти мій батько!

Поглянувши на зсунуті до перенісся брови сина та його очі, Дмитро вирішив, що той своє слово стримає, і швиденько ретирувався з негостинного будинку.

Дорогою він думав, що даремно не платить аліменти на дочку, років через десять зміг би подати відповідь на неї. Так, задумавшись, він зробив крок на червоний сигнал світлофора, і останнє, що він почув був звук гальм і гучні вигуки розпачу водія вантажівки.

КІНЕЦЬ.