– Мироне, що ти робиш? Навіщо ти так зі мною? Ти ж знаєш, що без неї я життя собі не уявляю, – благально дивився Василь на брата.

А той лише опустив очі і просив його зрозуміти і пробачити. Через день у них з Мариною квитки в Канаду, і там у них почнеться нове життя. А брат просто мусить з цим змиритися.

Василь і Мирон були двоюрідними братами. Хлопці завжди були разом і горою стояли один за одного. Мирон був старшим за Василя, тому завжди був для нього не лише другом, але надійним помічником.

От лише Мирон був з багатшої сім’ї, бо його мама в свій час вдало вийшла заміж, а її сестра, мама Василя, з своїм чоловіком жили дуже бідно, хоча це і не заважало хлопцям дружити.

Маринка була їхньою сусідкою, вони змалку все робили разом, втрьох і в ліс ходили, і на річку, і корову пасти. І все завжди було весело, поки вони всі троє не підросли, і не зрозуміли, що обоє братів кохають Маринку понад життя.

А вона не відповідала взаємністю ні одному, ні другому, а поїхала вчитися в обласний центр і приїжджала додому лише на вихідні.

Мирон хоч і любив свого брата, але Марину він любив більше. Йому якраз випала нагода поїхати в Канаду, і він вирішив, що зробить Марині пропозицію, а там – будь що буде!

Приїхала Марина, як завжди, в п’ятницю ввечері останнім автобусом додому з навчання, а на зупинці вже її чекав Мирон з величезним букетом бузку.

– Маринко, розмову до тебе маю, – несміливо почав хлопець. – Люблю я тебе давно, а зараз хочу, щоб ти дружиною моєю стала. Ми з тобою відразу в Канаду поїдемо, і там заживемо так, що ти навіть про таке і не мріяла.

– Мені подумати треба, – знітилася Марина. І пішла додому.

Всю ніч дівчина не спала, не знала, що робити, бо ж така пропозиція не щодня поступає. Але перед очима у неї був Василь, і хоч він їй ніколи нічого не говорив, вона знала, що любить він її також.

Зранку Марина вирішила поговорити з своєю мамою, запитати у неї поради:

– А що тут думати? Виходь заміж за Мирона, і будеш жити як справжня королева. А з Василем тебе що чекає? Одні злидні? Та й, якби він хотів, то теж давно б зробив тобі пропозицію.

Марина послухала маму і поїхала з Мироном в Канаду. Він і справді старався дуже, і вже через кілька років їхнє життя в новій країні налагодилося.

Все менше Марина згадувала Василя, вони з Мироном намагалися про нього не говорити, бо знали, що, хоч і мимоволі, та дуже перед ним завинили.

Все було добре у Марини з Мироном, але чомусь у них не було дітей. Чоловік казав, що це не важливо, а тим часом, завів собі роман на стороні.

Коли Марина про це дізналася, вона сказала, що повертається додому. Мирон їй не повірив, і продовжував жити подвійним життям.

Та Марина зібрала валізи, і одного разу чоловік повернувся додому і застав там пусту квартиру. Тоді він і зрозумів, що втратив Марину назавжди, але вже було пізно.

Марина повернулася додому, до батьків. І яким же було її здивування, коли першим, хто прийшов до них був Василь. Він як тільки дізнався про її приїзд, так відразу і примчав.

Від несміливого хлопчини не залишилося і сліду, тепер перед Мариною стояв змужнілий чоловік, який сказав, що чекав на неї, вірив, що вона повернеться, і тепер нікуди кохану не відпустить.

Через рік у Василя з мариною народилася дитина, хоча лікарі казали жінці, що вона не зможе стати матір’ю.

Дива таки трапляються. І доля існує. Що має бути – того не минути.

Джерело