Свій дім Григорій із дружиною збудували самі, будучи молодими, на той час у них була одна дитина.

Марина – його дружина завжди хотіла будинок, не подобалося їй жити у квартирі зі свекрухою.

Причому свекруха, крім себе та свого сина, нікого не любила і не визнавала.

Навіть до онука ставилася байдуже.

– Забери свого хлопця, заважає мені відпочивати, – бурчала свекруха, коли онук підходив до неї та просив погратися.

Марині прикро за сина, в інших бабусі люблять онуків, гуляють, допомагають, а ця… Але вона ніколи вголос не говорила нічого поганого про свекруху, навіть чоловікові не скаржилася.

Батько Марині запропонував збудувати їм свій дім:

– Доню, я розумію тобі, в одній квартирі зі свекрухою складно. Я пропоную вам із Григорієм збудувати будинок на місці старого будинку, бабусі вже немає, будинок старий. Ми його розберемо і на цьому місці збудуємо новий. Я допоможу. Єдине, що все це на околиці міста, але нічого звикнете, автобуси ходять.

– Ой тату, і справді. Мені так хочеться свій дім, хочу бути хазяйкою. У квартирі свекрухи нічого не можу зробити, все під наглядом і що не так, весь день слухаю бурчання. Григорій теж буде радий, – зраділа Марина.

Будинок допомагав будувати батько Марини, він будівельник і все своє життя працював на будівництві. Ще не добудували будинок, а Марина почала помічати, що чоловік затримується на роботі. Вона звісно списувала це на те, що чоловік має багато роботи. На той час мобільних телефонів не було, своєї машини теж не було. Усі гроші йшли на будівництво будинку. Зрештою вони переїхали у свій дім.

Ох, як раділа Марина, із захопленням говорила своїй матері:

– Мамо, як добре, я тепер сама собі господиня, у сина своя кімната, у нас окрема спальня. Радію, що в будинку немає свекрухи, з якою треба було знаходити спільну мову і постійно контролювати себе, аби чогось зайвого не сказати. А тепер я маю свободу, що хочу, те й роблю.

– Доню, я теж рада за тебе, це найголовніше, коли ти сама собі господиня, – підтримувала доньку матір.

А тут ще Марина зрозуміла, вона знову вагітна. Зраділа і чекала ввечері з роботи чоловіка. Григорій, як завжди, затримувався, а коли прийшов, вона видала йому свою новину:

– Любий, у нас буде малюк. Добре, що ми живемо у новому будинку, окремо. І дітям буде вільніше. Ну, як тобі моя новина? – радісно заглядаючи в очі чоловікові, говорила вона.

Та Григорій байдуже відповів:

– Ну як? Буде і буде, а що мені? Тобі з малюком поратися, а я на роботі. Бачиш постійно зайнятий.

– А ти що не радий?

– Радий не радий. Народжуй, виховаємо. Я втомився, піду спати, завтра на роботу.

Марина сиділа на кухні приголомшена:

– Я думала він зрадіє, а йому все одно – «радий, не радий». Що з ним трапилося? Якось він змінився.

Але шила в мішку не приховати. Дійшли до дружини чутки.

Марина пішла в магазин купити продукти, як раптом зустріла знайому Ольгу, яка працювала разом з Григорієм.

– Ой, Маринко, привіт! Ти що другого чекаєш? – здивувалася Ольга.

– Так, а що тут такого? – запитала Марина.

– Та нічого, я так просто. Але я на твоєму місці подумала б гарненько…

– Це ще чому? – здивувалась Марина.

– А то ти не знаєш, що твій Григорій любов крутить із нашою бухгалтеркою Тетяною!? Усі знають, у них давно це. Ну ясно, дружина завжди дізнається в останню чергу… Так ти мені вибач, що не змогла стриматися.

Але твій Григорій ще той гультяй. Він і на інших поглядає, так і дивись не прогавить момент!

Марина глянула на Ольгу і так і присіла на лавку від несподіванки. Вона не вірила своїм вухам…

…Марина поки йшла від магазину до будинку постійно витирала сльози, вони самі котилися з очей, а знайомі оберталися слідом, не наважуючись спитати.

Було їй дуже погано, бо вона навіть і гадки не мала, що раптом її Григорій загуляє. Довелося змиритися, особливо після розмови із чоловіком…

– Любий, я знаю, що ти зустрічаєшся з Тетяною, мені про це прямо сказали. Тобі не соромно? У нас син, ось скоро ще буде малюк, тобі про сім’ю треба думати, а не розважатись на боці. А я наївна, думала в тебе багато роботи.

Григорій спочатку здивувався, звідки вона дізналася, але швидко взявши себе в руки, відповів:

– Ну, і що з цього? Усі мужики ходять на ліво від своїх дружин, і я не виняток.

Я не йду з сім’ї, не розлучаюся з тобою і не збираюся. Сім’я є сім’я, а те, що десь на боці, це тебе не стосується. Зрозуміла?

Навіть не заперечуй, сидиш удома ось і дивися за будинком та дітьми!

Не було в неї сил заперечувати, а згодом вона народила доньку.

Уся пішла в материнство, турбота про дітей не давала їй багато думати про чоловіка. Вона змирилася.

Донька була неспокійна, мало спала ночами, але згодом усе стало на свої місця, донька росла, син ходив у садок.

З чоловіком вони мали стосунки, але любові до нього в Марині вже не було.

Усвідомивши, що чоловік її так і поводитиметься, тому що він самолюб, як і його мати, вихований у тому ж дусі, вирішила жити для дітей.

Зібратися і піти до батьків у неї не вистачало духу. Тому що цей будинок і її теж, навіть більше її, тому що основну частину грошей у будівництво внесли її батьки.

Будинок свій вона любила, тут весь побут налагоджений її руками і навіть невеликий садок за вікнами, це її рук справа.

Марина хотіла, щоб діти тут виросли, та й батько потрібен їм, і як би він не вчиняв, вона не наважувалася все покинути…

– Будь що буде. Я зрозуміла, виявляється жінка може все стерпіти. Мені, звичайно, неприємно, сусіди знають, що мій чоловік зраджує мені, а мені доводиться нести цю ношу. Але що ж робити? Прикро терпіти глузливі погляди, а хтось і співчутливо дивиться. Все це важко. Але треба жити та виховувати дітей, – вмовляла вона себе.

…Минали роки, життя Марини не змінювалося. Чоловік розважався на боці, вже міг тижнями не приходити додому. Іноді вона розмовляла з ним, умовляла його:

– Гришо, ти подивися, як ми з тобою виглядаємо збоку? Усі знають від родичів та знайомих, що ти зраджуєш мені. І як це тобі?

– Ніяк, мені байдуже, що думають знайомі. Ти думаєш у всіх все нормально у сім’ях?

Я не гульбаню, грошей тобі на дітей приношу, з дому не виставляю, що тобі ще потрібно? Нагуляюсь і прийду, – спокійно відповів чоловік.

Якось Марина зважилася на зустріч зі своєю суперницею Тетяною. Більшу частину часу чоловік там проводив, хоча були в нього ще й швидкоплинні романи.

Тетяна теж мати, у неї син майже дорослий. Десь у глибині душі сподівалася Марина, що поговоривши віч–на–віч із Тетяною, можливо все зміниться. Але це виявилося наївною мрією.

– Привіт, дружиночко наша! – зустріла її та. – Ти чого сюди прийшла скаржитися чи шукати співчуття? Не дочекаєшся! Григорію мій, і я його нікому не віддам, так що йди і більше не приходь… – сказала суперниця Марині.

Пожалкувала вона, що пішла до суперниці:

– Знала ж, що добром це не закінчиться, навіщо я пішла до неї? Це й розмовою не можна назвати. Вона так все вивернула, наче я з її чоловіком гуляю, а не вона. Нічого собі!

А Григорій, дізнавшись, що вона ходила до Тетяни, влаштував їй сварку.

– Ти чого туди ходила? Хто тебе здивував? Ще раз дізнаюся, не ображайся…

З боку Марині, це був останній крок зберегти сім’ю. Вона зрозуміла, що сім’ї більше немає. Вона з дітьми окремо, а Григорій окремо.

– Робіть, що хочете зі своєю Танькою, мені тепер байдуже! — одного разу не витримавши, сказала вона чоловікові.

А одного дня Григорій прийшов з роботи й оторопів. На подвірʼї стояла машина, а Марина з дітьми зносили до неї сумки з речами.

– Марино, це що тут відбувається?! – гукнув дружину Григорій.

Марина спокійно підійшла до чоловіка, глянула йому в очі.

– Я… Ми йдемо від тебе, Григорію, – сказала вона. – Ти зрадив мене і продовжуєш зраджувати. Більше цього терпіти я не буду…

Григорій вухам своїм не вірив.

Марина забрала дітей і поїхала з ними до батьків. Вона подала на розлучення, будинок хоч і зі сварками, але таки поділили.

Таке і розійшлися… А через пару років і Григорій на порозі зʼявився. Просився назад, клявся, що кається, казав, що кохає.

Танька його виставила виявляється і молодшого собі знайшла.

Послухала його Марина мовчки, глянула на колишнього чоловіка.

– Ні, Григорію, – просто сказала вона. – Зраду я тобі не пробачу. Як дуже щось треба, то допоможу, але бачити тебе я більше не хочу.

Вона закрила двері перед носом Григорія і пішла на кухню. Дітей ще ж погодувати треба…

КІНЕЦЬ.