– Навіщо тобі нове пальто? – здивовано спитав Степан дружину.

Він стояв перед дзеркалом і поправляв вузол на краватці. Марина в цей час несміливо тупцювала в коридорі.

– Ну як навіщо? Осінь же ж, холодно стає, – жінка зіщулилася і знову подивилася на чоловіка з надією.

– У тебе що? Одягти нічого? І взагалі – ти все одно вдома сидиш, безробітна домогосподарка! А в магазин можна і в старій куртці сходити.

Степан холодно поцілував Марину в щічку і буденним тоном промовив:

– Рано мене не чекай, сьогодні в мене нарада.

Коли за чоловіком зачинилися вхідні двері, Марина подивилася на себе в дзеркало.

І справді – домогосподарка. Волосся зібране в пучок на потилиці, одягнена в якийсь розтягнутий спортивний костюм, про те, коли останній раз робила макіяж, і взагалі забула.

– Ну й гаразд, Степан мене і таку любить, – Марина показала своєму відображенню в дзеркалі язика і пішла на кухню.

На неї чекала купа справ. Потрібно розморозити м’ясце, щоби приготувати чоловікові котлетки.

Він любив, щоб вони були не з магазинного, а з власноруч прокрученого на м’ясорубці мʼясця.

Потім необхідно зробити генеральне прибирання в квартирі і сходити в магазин купити пральний порошок.

А на вихідних буде грандіозне прання, потрібно штори зняти і вимити вікна…

Пролунав дзвінок телефону.

– Ну, подруго, чим зайнята? – запитала її подруга Олена.

– Та що, нічого особливого – готую, перу, прибираю, – сказала Марина.

– А пальто? – запитала Олена. – Грошей попросила?

– Попросила, як ти й радила, але він відмовив, сказав, нічого обновки купувати, все одно вдома сиджу, – Марина, здавалося, зовсім не засмутилася.

– Ох, і недолуга ти, Маринко, чоловік тобою зовсім не цікавиться, зробив з тебе прислугу!

– Та ти що, він мене кохає! – обурилася Марина, проте слова подруги запали їй в душу. Швиденько завершивши розмову, Марина замислилась.

Вона ж була молодша за чоловіка майже на двадцять років.

Вона – молоденька студентка, і він – солідний вже тоді викладач, кандидат наук.

Їй усі заздрили, а вона тоді дала відмову по вуха закоханому в неї однокурсникові Юркові.

Залицявся Степан красиво – квіти, ресторани, готовий все їй, першій красуні навіть не курсу, а інституту, кинути під ноги.

Не встояла вона, і ось вона одружена. А коли університет залишився позаду, Степан заявив, що йому не потрібна дружина, яка робить кар’єру, а потрібна тиха домашня й затишна. Він так і сказав – «Затишна жінка, яка йому готуватиме і чекатиме з роботи вдома».

Олена тоді була невимовно рада за подругу і навіть трішки їй заздрила, а потім сама вийшла заміж і народила двох чарівних двійнят. Їм зараз скільки? Напевно, вже років із десять…

А у них зі Степаном дітей немає. Хоча їй уже за тридцять, а чоловік минулого року піввіковий ювілей відсвяткував.

– Навіщо нам діти, – дивувався він. – Уявляєш, як дивно це виглядатиме? У моєму віці вже онуків няньчать!

Марина одяглася і пішла в магазин. От тільки йти їй довелося не до найближчої крамнички, яка виявилася закритою, а йти ще два квартали аж до великого супермаркету.

Вона купила все необхідне і підійшла до каси. Марина стояла в черзі й спостерігала, як у кафе навпроти за столиками сиділи люди.

– Дивно, один із відвідувачів так схожий на мого Степана, – подумала вона. – Але це не може бути він. У нього нарада, та й той чоловік явно сидить з коханою жінкою – он як близько до неї нахилився і щось на вушко воркоче…

Марина вийшла із супермаркету, придивилася до тієї парочки й оторопіла від побаченого.

Сумнівів не залишилося – це був її Степан! Перше бажання було підійти до парочки, але, згадавши, в якому вона вигляді, Марина відкинула цей варіант.

Замість того, щоб розплакатися від образи і вирушити додому, Марина зателефонувала Олені:

– Позич мені трохи грошей, я віддам, не сумнівайся, – рішуче попросила вона подругу.

– Що, твій професор тобі зовсім гроші перекрив, навіть на хліб не дає?

– То ти позичиш чи ні?

Почувши серйозний тон подруги, Олена одразу ж осіклася.

– Скільки? – запитала вона.

Сума може її і вразила, але вигляду Олена не подала.

Через кілька годин із салону краси вийшла шикарна жінка.

Єдине, що їй не пасувало – це старенький пуховичок.

Але вже через пів години і він був замінений на гарне пальто.

Степана прийшов додому, як і попереджав, пізно.

– О, не очікував! – заявив він , побачивши гарну дружину.

І додав жартівливо:

– Домогосподарка вирішила змінитися?

– Домогосподарка вирішила з тобою розлучитися! – різко сказала Марина.

Вона викотила з кімнати приготовлену валізу зі своїми речами, кинула на тумбочку в коридорі ключі від квартири і, гордо піднявши голову, вийшла на вулицю.

Йти їй було куди – колись бабуся залишила їй у спадок невеличку квартирку. Ось і знадобилося житло. Нехай однокімнатне і на краю міста, зате своє!

Марину тепер чекало інше, зовсім нове життя…

КІНЕЦЬ.