Марина мовчки мила посуд. Чоловік добре її знав – зараз краще до дружини не підходити.

Минулого разу, коли приходили гості, Марина тиждень із ним не розмовляла. А після дня народження таку сварку влаштувала, що Андрій сам пішов до батьків.

І повернувся лише, коли вона подзвонила. А він же їй казав:

-Ну, навіщо нам ці посиденьки. Ти втомишся, нервуватимешся.

-А що ми просто так ремонт робили, якщо нікому його показувати не будемо! – відповідала Марина. – Все наймодніше зробили. Півроку у батьків жили. Нехай бачать, нехай заздрять!

-І що вийшло? Знову зіпсований настрій…

Андрій навіть не зрозумів через що. Цілий день прибирали. Їжу замовили у хорошому ресторані.

А потім зачіска, макіяж, щоб господиня найкраща була.

Гості зібралися на призначену годину. Марина виблискувала, гості захоплювалися гарною квартирою, смачними стравами, веселою музикою.

Аж поки її подруга Ірина не сказала:

-О, двері як у нас. Ми квартиру ще одну купили. Здавати будемо.
Марина почервоніла, сльози навернулися на очі. Вона ще якось вдавала, що все добре. Але Андрій дуже добре знав дружину, щоб повірити у її радість.

Він хотів обійняти кохану і заспокоїти. Але вона вирвалася.

-Головне, хто її за язик тягнув? Квартиру вони купили, – перекривила Марина подругу. – До нас прийшли, навіщо хвалитися?!

-Ну, купили і купили. Знаєш, скільки тепер клопоту в них буде з квартирантами, – все ще сподівався відбутися жартами Андрій.

Але вона подивилася на нього таким поглядом, що Андрій зрозумів – без сварки не обійдеться.

Мати народила Марину у 38 років. Вона працювала прибиральницею. Усі звикли до цієї мовчазної маленької жінки.

Якщо хтось її питав, то вона відповідала «так» або «ні».

Всі знали, що від неї нічого не добʼєшся, і особливо не надокучали.

І раптом пройшла чутка: Таня пішла в декрет.

Її ж і вагітною ніхто не бачив! І головне: від кого? Таня жила сама, ні з ким не зустрічалася, навіть не спілкувалась ні з ким…
Дівчинка народилася дуже гарна. Таня була щаслива, навіть якось повеселішала. Підробітків набрала.

Марина, як підросла її чомусь стала соромитися.

А мати думала: така красива дівчинка не повинна бути дочкою прибиральниці, і не підходила до неї на людях.

Здалеку тільки подивиться, як та з подружками бігає, та й то добре.

Не зрозуміло в кого, Марина була не лише гарною, а й хитрою. У будь-якій компанії вона одразу перехоплювала ініціативу і вже не відпускала.

Її любили вчителі, батьки і хлопці. Вона намагалася показати, що не гірша за інших. І могла випросити у матері все, що завгодно. Та не могла їй відмовити і працювала цілими днями, щоб виконати забаганки улюбленої донечки.

Маринина мрія про освіту розвіялась на вступних іспитах.

І вона вирішила вдало вийти заміж…

Ціль була поставлена, а для її досягнення вона обрала Андрія, в якого батьки мали невеликий бізнес.

Діяла вона просто: підстерегла його в клубі, а далі справа техніки, закохати вона вміла.

А коли завагітніла, то хлопцеві нічого не залишалося, як зробити Марині пропозицію. Та й Андрій щиро кохав її…

На весілля Марина матір не запросила. Пояснила просто і без церемоній:

-Потім з Андрієм зайдемо, нема чого тобі там робити, серед таких людей.

Мати поплакала, але не прийшла. А Марина на весіллі пояснила, що мати перехвилювалася і заслабла.

Та з чоловіком вона все таки прорахувалась. Батьки Андрія були не такі вже й багаті. Вони подарували квартиру молодим на весілля, купили недорогу машину і сказали:

-Інше купуйте собі самі.

І все, ні закордонних відпочинків, ні шалених грошей…

Андрій перейшов на заочне і влаштувався на роботу.

Марина через півроку після весілля народила, тож не працювала. Та й не хотіла.

Заздрість брала її після кожної зустрічі з подругами.

Хтось з’їздив на море, хтось купив машину. Або просто плаття краще, прикраса дорожча. Вона влаштовувала сварки, Андрій намагався поговорити з батьками, але вони щоразу відмовляли…
-Я розлучуся, – скаржився Андрій батькові. – її заздрість жити не дає. Нехай шукає собі багатого.

-Це ти правильно придумав, – з задумливим виглядом сказав батько. – Розлучись, а сина потім тільки у вихідні бачитимеш. Ти з Мариною стосунки побудувати не зміг, думаєш, з кимось зможеш?

Давай, синку, тут дитина, з іншою одружишся – там дитина буде. Посварилися і нічого – помиритеся?

-Тату, після кожної зустрічі з подругами у нас сварка.

-Ну, тоді, звичайно, якщо сварка, то розлучайся. Ми ж з матір’ю не сварилися, так? – батько посміхнувся. – Ми сварилися ще й як! І жодного разу не виникало бажання розлучитися. Що у вас вже трапилося?

-Так, Костянтин з Іринкою квартиру купили, щоб здавати квартирантам.

-Цю, в новобудові? На материні гроші, і кредит на 15 років. Вони її тому і здаватимуть, щоб його закривати. І ви візьміть. Народіть другу дитинку та беріть квартиру. Чому тут заздрити? – включилася в розмову мати.

-А, минулого тижня їй Оленка розповіла, як вони у весільну подорож у Таїланд їздили. Маринка мене три дні надокучала.

-Так із весільних грошей меблі б не купували, а їхали відпочивати. Оленка одразу родичам оголосила, що подарунки їй не потрібні, щоб всі грошима дарували. Вони собі самі квартиру купили, а потім весілля зіграли. А вам і квартиру подарували і грошей стільки ж, як і їм.

Ви ж одружилися дітьми, відразу після школи. А тепер вам все й одразу подавай! А заздрити нема чому. Немає у вас друзів-багатіїв. Ви до тещі, коли ходили востаннє?

-Сьогодні, Максима відвели.

-Вам не здається, що ви її використовуєте, – продовжувала мати. – Якщо вже у нас така розмова, я тобі все й висловлю. А ти на мене не ображайся. Ви б із вдячності запросили її, стіл накрили, друзів покликали.

Та похвалилися, яка теща чудова, з дитиною допомагає, грошима, так важко заробленими, теж.

Марина не має нормальної сім’ї, а в тебе є. От ти й мусиш їй пояснювати.

Найлегше покричати, посваритися і розійтися. Марина охайна, гарна мати та дбайлива дружина.

Усьому цьому її мати навчила. Ти хоч і заробляєш добре, але тарілку за собою ніколи не помиєш, і шкарпетки в прання не віднесеш.

Це вже ми тебе не привчили. Марина заздрісна, бо жити краще хоче. Що ж у цьому поганого? Ми хотіли жити краще, не мотатися по квартирах, та копійки не рахувати, от і відкрили магазин будівельний.

От і допоможи, поясни. А знаєш, приходьте до нас у вихідний і тещу запроси. А то ми з Мариною і не поговорили нормально жодного разу.

Всю дорогу додому Андрій обдумував свої слова. Вигадував, що він скаже дружині, і що вона на це відповість.

Нічого не підходило. Не повірить вона йому.

Зайшовши додому, він одразу зрозумів, що настрій дружини не покращав. Андрій набрав номер друга та поставив на гучномовець.

-Костю, привіт. Ірина казала, що ви купили квартиру. Не розповіси, ми теж хочемо, але не знаємо як.

-Привіт. Ну, ми ж після народження Насті допомогу отримали. От доклали і внесли її, як перший внесок.

А ще кредит, там зараз відсоток нормальний.

Із батьком два місяці самі ремонт робили. Тепер квартиру здаватимемо, а ці гроші віддавати будемо.

-Андрій бачив, що Марина чує цю розмову:

-Оленці подзвонити, щоб вона про поїздку розповіла? – Андрій тріумфував, вийшло!

-А от якби ти їжу сама готувала, а не в ресторані замовляла, то могла б і сукню собі дорожче купити, як у Женьки. А взагалі, і в цій сукні ти найкраще виглядала за всіх. Найкрасивіше! Так, і давай тещу завтра в гості запросимо. А то вона нам допомагає, а ми її навіть не пригостили жодного разу.

-Навіщо, вона ж моя мати, і так допомагатиме?

-Так. Вона твоя мати, а ти – її дочка. Вона більше не має нікого. Я дзвоню тещі.

Андрій набрав номер Тані. Треба ж комусь нормальне життя налаштовувати, а він все таки мужик.

З того дня Андрій більше не дозволяв дружині себе так поводити. А з тещею вони подружилися і вона тепер завжди була присутня на всіх сімейних святах. Та й так заходила частенько