Коли син повідомив матері, що одружується та стала його відмовляти. Вона хотіла невістку роботящу, щоб допомагала по господарству, а з цієї столичної дівчини толку буде мало.

– Марина міська дівчина, вона не призвичаєна до сільського життя. А мені треба таку, щоб не боялась ніякої роботи. Тому я не схвалюю твій вибір. Шукай іншу., – вмовляла Івана матір.

Та він на її забаганки не реагував. Хлопець знав, що одружиться лише на тій, яку покохає. І саме цією дівчиною стала Марина.

Вони все-таки відгуляли пишне весілля. Молодята замовили ресторан, куди запросили багато друзів та родичів. Запрошені зі сторони Марини, дивились на родичів Івана з іронічною посмішкою, а інколи й зверхньо. Ті були не так модно одягнені та й поводили себе інколи надто нестримано.

Матір Івана помітила цей момент. Це ще раз підтверджувало той факт, що Марині буде важко в селі. Вона виросла у зовсім іншому середовищі та атмосфері. Може й корову в живу ніколи не бачила. Як же вона має її доїти..

Ще до весілля Олена Миколаївна намагалась донести майбутній невістці, щоб та не чекала розкішного життя, як у столиці. У селі ніхто не ледарює. А хто ледарює, той нічого не має. Та дівчину подібні залякування не брали, вона кожного разу спокійно відповідала, що все розуміє і кохає Івана. А про те, що не працюватиме по господарству, попередила нареченого завчасно. Марина вміє заробляти й все необхідне для життя, подружжя зможе просто купувати.

Але у селі не так легко знайти роботу, навіть з вищою освітою. Дівчина змогла влаштуватись у школу вчителькою математики й заробляла смішні гроші. А свекруха не упускала нагоди, щоб вколоти невістку. Іван став на сторону матері. Раз дружина мало заробляє, то хай по господарству допомагає. Все це провокувало часті суперечки та сварки.

Шлюб Івана та Марини тривав не довго. Вже за пів року чоловік вигнав її зі скандалом. Він зрозумів, що його матір все правильно казала, коли попереджала його про такий фінал. Для життя в селі потрібно шукати дівчину, яка не цурається фізичної праці.

Минув майже рік після їх розлучення, коли Іван дізнався страшну звістку. Марина чекала від нього дитину та не пережила пологи. До Івана подзвонили з лікарні та повідомили по трагедію. А номер їм написала Марина перед кончиною.

Чоловік довго плакав й картав себе за те, що вигнав вагітну дружину з дому. Хоч він і не знав про її положення, але ситуація від того не менш жахлива. Новонародженого сина забрав до себе у село. Теща відмовляється навіть розмовляти з Іваном, вона не хоче знати ні його, ні онука. У всьому звинувачує зятя, бо вважає, як би не він, її донька була б жива.

Малюк підростає й постійно запитує про маму. А Іван і досі не знає, як пояснюватиме сину свій вчинок.

КІНЕЦЬ.