Моє дитинство не можна назвати щасливим.

У 5 років батьки розлучилися.

Я думала, що житиму з мамою, ми були дуже близькі, але так сталося, що опікунство отримав батьком. Деякий час я не могла змиритися з думкою, що маму бачитиму лише на вихідних. Спершу сердилася на неї, вважала, що це вона не захотіла забирати мене з собою, але справжню правду довідалася пізніше.

Жили ми з батьком у квартирі дідуся й бабусі. Вони люди заможні та впливові.

Свого часу, дізнавшись, що їхній єдиний син одружується зі звичайною сільською дівчиною до того ж з бідної родини – категорично були проти весілля.

Вперше тато їх не послухав й зробив по-своєму. Коли привів у дім невістку, мама у же була вагітна мною.

Дев’ять місяців її ніхто не зачіпав й ставилися до неї добре. Та коли на світ з’явилася я, їхня доброта закінчилася. Маму відверто ненавиділи, ображали, принижували.

Вона розраховувала на підтримку та захист чоловіка, але він мовчав.

Жодного разу не вступився за неї й не підтримав.

Врешті-решт послухав батьків та подав на розлучення. Звісно, мамі довелося повернутися жити в село. Вона хотіла забрати мене з собою, але їй не дозволили. Через свої зв’язки дідусь та бабуся домоглися аби опікунство отримав тато.

Мамі дозволили бачитися зі мною лише двічі на тиждень.

Попри все це, ми з мамою залишилися дуже близькими. Я часто розмовляла з нею телефоном, після уроків ми зустрічалися у кафе, вихідні проводили у селі. З татом мої стосунки були натягнуті.

Я не могла пробачити йому його слабкості.

Невже він не міг зберегти нашу родину й не дозволяти своїм батькам лізти в особисте.

Коли мені виповнилося 14 батько познайомив мене зі своєю новою пасією. Звичайно я розуміла, що він має жінок, але була вдячна, що нам не доводиться знайомитися. Цього разу все було інакше.

Тато був серйозно налаштований, тому що привів Марину у батьківський дім й познайомив нас із нею.

Сказати щось погане про цю жінку я не можу. Вона була привітна, добра, мала гарний вигляд. Намагалася зі мною подружитися, цікавилася моїм життям. Через декілька місяців після нашого знайомства вони з папою одружилися. Марина переїхала жити до нас.

Я б змирилася з новими змінами у нашій сім’ї, якби татова дружина не захотіла зайняти місце моєї матері.

Марина почала говорити про мою неньку багато неприємностей. Звинувачувала її у слабкості. Пояснювала, що справжня та хороша мати зробила б усе можливе аби дитина залишилася з нею, а моя матір виходить цього й не хотіла. Я не любила усі ці розмови й сердилася на Марину за злі слова. Дійшло до того, що я почала уникати татову дружину.

А коли вона заявила, що я повинна називати її мамою я випалила:

-Ви ніколи не заміните мою матір.

Ви навіть мізинця її не варті!

За ці слова мені добряче влетіло від батька. Я була покарана, але найгірше – вони не дозволили мені зустрітися з мамою на вихідних. Я вважаю, що це покарання несправедливе. Марина мені чужа людина, мене ніхто не запитував чи хочу я аби ця жінка жила з нами в одному домі. Просто поставили перед фактом.

Якщо батько її так любить, то нехай любить. Я ж цього робити не повинна.

Не можу дочекатися, коли стану повнолітньою й буду вільна сама розпоряджатися власним життям. Ще мені шкода рідної матері. Через усі ці сімейні драми вона страждає найбільше.

Я знаю, як сильно вона мене любить й коли нам не дозволяють зустрічатися, для неї це гірше смерті.

КІНЕЦЬ.