Марина готувала вечерю, як раптом хтось наполегливо подзвонив у двері. – Юрко, відкрий, я зайнята! – гукнула вона до чоловіка. Той відкрив двері, і аж назад відійшов від несподіванки. Якась дівчина кинулася до нього в обійми… – Сюрприз! – радісно гукнула незнайомка. – Я так скучила, любий. Ого, в тебе так смачно пахне! Пригостиш своє Сонечко? Я так їсти хочу. Ось вирішила зробити тобі сюрприз… В цей час з кухні вийшла Марина. – Ой, це твоя мама?! – сплеснула руками незнайомка. – Вона у тебе молода й гарна… Марина дивилася на дівчину і не розуміла, що відбувається
Марина готувала вечерю, як раптом хтось наполегливо подзвонив у двері.
Її чоловік Юрій грався з молодшим сином. Вони будували з конструктора будиночок.
Старша донька Олеся готувалася до занять у своїй кімнаті.
– Юрко, відкрий, я зайнята! – гукнула з кухні Марина.
Юрій пішов у коридор, відкрив двері, і аж назад відійшов від несподіванки. Йому в обійми з порога кинулась якась дівчина.
– Сюрприз! – радісно гукнула незнайомка. – Я так скучила, любий. Ого, в тебе так смачно пахне! Пригостиш своє Сонечко? Я так їсти хочу, прямо з поїзда і зразу до тебе. Ось вирішила зробити тобі сюрприз…
Юрій намагався відійти від дівчина, але вона обіймала його і не відпускала.
В цей час з кухні вийшла Марина. З кімнати визирнула Олеся, а за нею придріботів і Олежик…
– Ой, це твоя сімʼя?! – сплеснула руками незнайомка. – Давай я вгадаю… Це мама, а це твоя сестричка і братик! У тебе дуже молода та гарна мама…
Марина дивилась на дівчину і не розуміла, що відбувається.
Юрій не знав, що й сказати. Він не очікував ніколи більше побачити цю… Як її звуть? Він навіть ім’я забув!
Вони зустрілися випадково, коли він був у відрядженні. Про неї Юрій навіть не згадував. Випадковий зв’язок два місяці тому, тиждень розваг і все…
І ось підсумок – вона перед ним із валізою!
– Мамо, це хто така? – запитала Олеся. – Це вчителька англійської? Мені такі репетитори не потрібні.
Дівчинка продовжила спостерігати, що буде далі.
Вона все-таки зрозуміла, що перед ними коханка батька.
– Юрію, а ти чого мовчиш? Поясни сім’ї все, – сказала чоловіку Марина.
– А я його кохана дівчина, – не дочекавшись відповіді, вставила дівчина. – Мене звуть Оксана. – Ви б краще спочатку за стіл запросили, а потім розпитували. У вас так смачно пахне.
– Ах кохана дівчина! – сплеснула руками Марина. – Ну, це все міняє. Ми, звичайно ж, так і зрозуміли. Ти що своїм дівкам даєш нашу домашню адресу? Га?
– Він просто розгубився. А адресу я сама дізналася – у паспорті подивилася, доки він спав.
– А ти не подивилася інші сторінки, там, де дружина, діти?
– Ні. А що? Він сказав, що не одружений. А що має дітей? У тебе діти є?
– Наївна. Приперлася. Їсти їй подайте. Ану пішли обоє звідси!
Марина відчинила двері, і виставила одразу і Оксану і свого чоловіка.
Тільки після того, як двері зачинилися, Марина розплакалася.
– Матусю, не плач, нехай іде з цією…
Заспокоїв Марину тільки звук чайника.
– Ви ж їсти хочете, мийте руки…
У двері дзвонили, стукали, але Марина так і не відкрила.
Вона навіть не подумала, що виставила чоловіка в домашніх капцях, без телефону та без ключів. Літо, а куди піде це не її проблеми. Його мати живе далеко в іншому місті…
Чоловік не з’являвся. Але через три дні зателефонувала свекруха.
– Марино, я не можу додзвонитися до сина. Телефон вимкнений. З ним все добре?
– А я не знаю. У нього є Сонечко. Молода й красива.
І Марина все розповіла.
– Що ти таке говориш? Яке ще Сонечко?! Мій син не такий!
– Ще й який такий.
– І ти так спокійно це говориш. Треба боротися за нього. У вас є діти.
– Вам треба – ви й боріться.
– Знайди його, хай зараз же мені подзвонить.
Марина не збиралася його шукати. У капцях довго не побігає, сам знайдеться. І він знайшовся.
Прийшов увечері і навіть уже встиг зателефонувати матері.
Що вона йому там наговорила, ніхто не знає, але він вирішив повернутись. Мабуть матуся підказала. От тільки на нього чекали сумки з речами.
– А як же ж діти?
– Раніше треба було про них думати. Речі зібрані, можеш викликати таксі.
– І ти навіть не поцікавишся, де я був увесь цей час?
– Мені вже не цікаво, напевно, у Сонечка. Ось туди і йди.
– Давай поговоримо. Ну…
– Ні. Я вже подала на розлучення. Сонечко буде рада. Прощавай.
Майже одразу після його відходу зателефонувала свекруха.
– Що ти робиш?! Як ти будеш сама з дітьми?
– Просто чудово.
– А він? Ти про нього подумала? Де він житиме?
– Думала, поки він Сонечка не завів, а тепер і думати не буду. Ви вже самі. І житло нехай шукає сам. Квартира куплена на гроші, які вашим онукам залишив мій батько. Саме онукам, а не зятю. У вашого сина тільки прописка і більше нічого, але після розлучення він і її втратить.
– Я про тебе була найкращої думки…
…Марина розлучилася з Юрієм і виписала його з квартири. Звичайно ж подала на аліменти.
Юрій тепер живе один. З Оксаною вони довго не пожили разом. Розійшлися.
Свекруха Марини намагалася її помирити з колишнім, і навіть спеціально приїхала для цього.
Але навіщо їй і дітям такий чоловік і батько?
Навіть діти поки що навіть бачити Юрія не хочуть…
КІНЕЦЬ.