Марина дістала баночку маринованих грибочків. Вона виклала їх в миску, приправила олійкою і взялася чистити цибулю. Раптом на столі задзвенів її телефон.

Марина витерла руки і взяла слухавку. Дзвонив її син Дмитро.

– Мамо, а що у нас сьогодні на обід? – навіть не привітавшись почав він.

– Дмитре! – ахнула Марина. – У мене чи у вас?!

– Мамо, ну в тебе. Я ж обідаю з тобою…

– У мене нічого немає, – сказала Марина. – Ми з тіткою Ритою вирішили сходити в кафе. І на вечерю сьогодні нічого. Ми вирішили гульнути.

– Гульнути?! – здивувався Дмитро. – Мамо ти що? Ти ж культурна жінка.

– А ми по музеях гуляємо, – спокійно сказала Марина. – Куди вже культурніше.

– А як же я? – здивувався Дмитро.

– А що ти? – Марина не розуміла, що відбувається.

– Хто мене годуватиме?!

– Дмитре, ти одружений!

– Мамо, ну я ж не зовсім одружений.

– Ага, знаю я. Жити з жінкою і не одружений! Як ви це називаєте? Цивільний шлюб.

– Мамо, у нас гостьовий шлюб. Я до неї в гості ходжу. Залишаюсь у неї іноді, а вона в мене.

– Дивні ви. Ось тобі вже 26 років, а ти до мене на обіди бігаєш. Поїси в кафе!

– Мамо! Домашня їжа краща. Ти ж сама казала.

– Казала. Але тобі одружитись треба по–нормальному, а не як у вас…

– А ти мене тільки сьогодні без обіду залишиш?

– Я подумаю. Я маю великі плани. Музеїв багато є. І взагалі, я вільна жінка. Подорожуватиму. Ми тут із Ритою подумали…

– Мамо мені не цікаво, що ви подумали. Я як буду?

– А ти дорослий. Ось уже живеш із дівчиною цілих два роки, а бігаєш до мами. Хто у вісімнадцять років заявив про свою свободу? Хто все хотів робити по своєму? Я тобі не заважала. Ось і ти не заважай. Я вільна жінка, що хочу те й роблю. А в тебе є квартира, є дружина, хай і не справжня. Нехай готує.

На цьому телефонна розмова із сином закінчилася. Марина поклала слухавку.

Наступного дня син знову зателефонував. Мама відповіла тільки на третій дзвінок.

– Мамо, ти там не передумала? – запитав одразу Дмитро.

– Ти про що? Я не можу розмовляти. Екскурсія у нас. Подзвони ввечері.

Наступного дня Марина була у музеї. Потім у іншому місті. А потім було тижневе турне…

Замок у квартирі вона змінила. Сину сказала, що загубила ключі.

Насправді ж мама була весь цей час удома. Ну, не зовсім вдома. В магазин виходила, погуляти. Їй не було шкода їжі для сина.

Але якщо ти заявив, що ти дорослий, то відповідай за свої слова. Та й приходити на обід і вечерю він став після того, як познайомився з Іриною.

Вони вирішили, що у них буде гостьовий шлюб. Готувати Ірина не вміла, а Дмитро не встигав. Іноді він готував і навіть Ірину запрошував на вечерю. Але від Ірини жодного обіду чи вечері не дочекався.

Доставлення й кафе – ось і вся її їжа. А решта часу розваги.

Марина і про це знала.

– Не така дружина потрібна синові, – думала вона. – Але ж він мене не слухає. Кохання у них…

Нарешті Дмитро замислився. Чи потрібна йому така дружина як Ірина. Почалися розбіжності, суперечки, докори.

Розлучилися…

А Марина ж зовсім у його життя не лізла! Не налаштовувала нікого проти їхніх стосунків. Син сам все вирішив. Тільки мама трохи схитрувала.

Через пів року Дмитро познайомився з іншою дівчиною. А ще за через рік у них було весілля. Справжнє!

Марина вибір схвалила. Дівчина гарна, і все в них було просто чудово…

КІНЕЦЬ.