Олег обіцяв Марії, що повернеться і Марія йому вірила. Хоча всі з цієї її наївності і підсміховувалися…

На прощання Олег подарував їй сережки – два золоті голубки, і вона носила їх не знімаючи.

– Наївна ти, Марійко, – зітхала подруга Тетяна. – Ну, навіщо ти йому тепер потрібна? Ти ж бачила, який він, по телевізору, його навіть показували…

А Олега справді показували по телевізору – він виграв якийсь конкурс, і взагалі був найкращим студентом в інституті, справжньою зіркою.

Йому одразу з кількох навчальних закладів запрошення надіслали. Всі хотіли бачити його у своїх лавах, і він поїхав, звичайно – такий шанс раз у житті буває.

Марія до навчання ніколи не була охочою. Вони так і подружилися – у дев’ятому класі.

Вчителька сказала Олегу підтягнути Марійку з математики, переживаючи, що вона іспит завалить, бо жодного рівняння не могла самостійно розвʼязати.

Спершу, правда, вчителька попросила відмінницю Юлю, але та відмовилася, відверто заявивши, що Марійка нічого не розуміє.

Зробила вона це при всьому класі, і Марії було дуже соромно.

Їй через все було соромно – через своїх заштопані панчохи, через поставу, через старий одяг…

Олег до слів вчительки поставився серйозно – займався з Марійкою тричі на тиждень, весь курс математики їй переказав з п’ятого класу.

І ось тобі диво – Марійка все зрозуміла, не одразу, звісно, але іспит вона склала добре.

Тільки особливої радості їй це не принесло, бо означало, що більше не буде цих зустрічей з Олегом, а вона, звичайно ж, на той час по вуха в нього закохалася…

Він не був красенем – невисокий, сутуленький, в окулярах.

Але для Марійки він був кращим за найкрасивіших хлопців у школі, тому що, по-перше, Олег був дуже розумним. Розумнішим за всіх вчителів, разом узятих, думала вона.

Та це всі знали – він на всіх олімпіадах перемагав.

По-друге, Олег був дуже делікатним і уважним: жодного разу за пів року не сказав, що вона нічого не розуміє, не дратувався від того, що Марії доводилося все по три рази повторювати, перш ніж вона зрозуміє, а якщо вона мала поганий настрій – він завжди знаходив слова , щоб її підтримати.

А настрій у неї часто був поганий – дідусь дуже був слабий, а вона його любила так, як нікого не любила, навіть маму, він був світлом у віконці для неї, її казкарем і рятівником.

Марія сама робила йому процедури, але й це не допомагало – дідусь тихо згасав…

А мама з кожним роком ставала все дивнішою і дивнішою.

До Марійки вона весь час сварилася. Несолодко їй жилося, тому вона й закохалася в цього Олега, такого несхожого на її колишнє життя.

Коли через два дні після іспитів Олег з’явився біля хвіртки, Марійка подумала, що він підручник свій забув у неї, чи що…

Але він раптом покликав її гуляти, і це був найщасливіший день у її житті!

Того літа Марійка не пішла в училище після девʼятого класу, як планувала раніше, а продовжила навчання у школі, незважаючи на боязкі слова директорки, що їй краще на кухаря піти, чи на швачку… А вона сміливо відповіла:

– Якщо що, Олег мені допоможе!

І він допомагав. Усі два роки вони робили уроки разом, тож нехай на задовільно, але всі випускні іспити вона склала.

Олег, звісно, все здав на відмінно. І нічого дивного не було в тому, що після випускного вони стали близькими – знали, що скоро розлучаться, тому вирішили все розставити на свої місця.

– Я вивчуся і заберу тебе до себе! – пообіцяв він.

– Через п’ять років? – схлипувала Марійка.

– Раніше. Грошей зароблю і заберу…

Марійку мама вчитися не пустила – треба було дідуся доглядати, він зовсім зліг.

Та й за мамою потрібен був догляд – вона була до сільського життя зовсім не пристосована, а жити на щось треба було.

Тому Марійка тримала, можна сказати що сама, хазяйство.

Вона влаштувалася в магазин продавчинею, і стала жити по-новому, без Олега.

Але подаровані ним сережки нагадували – він забере її і все буде добре.

На зимові канікули він приїжджав, і Марійка не мала причин сумніватися в його коханні.
А потім його показали по телевізору, і всі почали їй говорити, що він там у місті знайде собі багату і гарну, навіщо йому якась сільська Марійка.

– Ось побачиш, зараз скаже, що в нього якісь справи і не приїде влітку! – казала Тетяна.

Того травневого дня, коли він зателефонував і сказав, що влітку не зможе приїхати, Марійка вже зранку знала, що трапиться щось нехороше – вона виявила, що однієї сережки, з подарованих їй Олегом, немає!

Марійка обшукала весь будинок, та її ніде не було. Як же ж вона гірко плакала!

І ось слідом за цим дзвінок. А потім Олег зовсім зник…

Марійка все одно на нього чекала. Все літо вона бігла до кожного телефонного дзвінка, до кожного скрипу хвіртки, але все було марно – Олег так і не приїхав.

І всі про це пліткували. А її сусід Дмитро, який був на п’ять років старший, почав кликати її до себе в гості на чай, кликав прогулятися…

Марійка тепер спочатку оглядалася, чи немає його поблизу, і тільки потім ішла до колонки по воду…

А у серпні трапилося ще одне непоправне – не стало дідуся. Дивно, але плакати Марійка не могла – мабуть, за літо усі сльози виплекала.

Після поминок вона пішла до ставка, сіла на піщаний берег і довго дивилася на воду, поки очі не втомилися.

А після цього вона зняла другу голубку, яка все літо на самоті пробула в неї у вусі, і кинула у воду…

Про Олега вона більше не думала. І не чекала на нього…

На другий тиждень вересня Марійка сама копала картоплю – мама до цього була не пристосована, а сусід Дмитро пропонував допомогу, але вона її не хотіла.

Погода стояла суха, тепла, тож їй пощастило – бульба легко діставалася з пухкої землі, швидко наповнювали відро.

І ось в одній із лунок, вигрібаючи бульбу, Марійці здалося, що щось блиснуло!

Вона почала пересипати ґрунт, і раптом у неї на долоні опинилася маленька золота голубка!

Серце стрепенулося! Кинувши недокопаний рядок, вона побігла у ванну, де довго терла мочалкою свої чорні від землі руки, і три рази промила довге каштанове волосся…

– Ти чого це там так викуповуєшся серед білого дня? – поцікавилася Тетяна, яка зайшла в гості.

– Ой, Тетянко, ти не повіриш, що я знайшла! – защебетала Марійка. – Сьогодні до мене приїде один важливий гість…

– Що ти таке кажеш, Марійко, який ще гість? – Тетяна не розуміла, що відбувається.

– Сьогодні Олег приїде, – спокійно відповіла Марійка і розповіла подрузі все про сережку.

Як же ж Тетяна сміялася!

– Він і думати про тебе забув! Яка ж ти в мене недолуга!

Але Марійка їй не вірила…

Вона з самого ранку виглядала вечірній автобус, а коли він зʼявився, то дівчина сиділа і рахувала хвилини, через які її Олег мав дійти до їхньої хати.

Хвилини йшли швидко. В каструлі булькав його улюблений курячий супчик з галушками, та Олега все не було…

Коли настав вже полудень, Марійка зняла ошатну сукню, прибрала каструлю в холодильник і пішла спати.

Вона несла порожнє відро з корівника, напоївши зранку їхню годувальницю, у старому брудному халаті, з нашвидкуруч заплетеною косою, коли раптом побачила його!

Олег став трохи вищим, обличчя округліло, але його посмішка, беззахисний погляд з-під окулярів були ті самі!

– Марійко! – він кинувся їй назустріч, обійняв її так міцно…

Це все було потім – її сльози, упереміш з квапливими поцілунками, його виправдання, розповіді, як він поїхав за кордон на підробіток, але його там обманули, і він довго не міг не те, що повернутися додому, навіть звістку про себе подати.

А зараз були тільки його міцні руки, її солоні губи і два серця, які злилися воєдино…

Пізніше, ввечері, вони пішли на ставок, ішли прохолодним піском, тримаючись за руки. Олег казав, що переведеться на вечірнє і влаштується на роботу, а вона – вона їде з ним, прямо зараз!

У світлі заходу сонця Марійка помітила, як у піску щось блиснуло.

Вона нахилилася, взяла крихітний предмет у долоню.

– Що там? – здивовано запитав Олег.

Марійка посміхнулася і відповіла:

– Нічого. Просто я сережку впустила…

КІНЕЦЬ.