Маргарита Сергіївна стояла перед дзеркалом у коридорі і фарбувала губи.

Раптом хтось подзвонив у двері.

Жінка швидко підвела останні штрихи, відклала помаду і пішла відкривати.

На порозі стояла її донька Катя.

– Мамо, у мене радісна новина! – почала вона. – У нас із Артемом буде дитина. Ти скоро станеш бабусею!

Маргарита Сергіївна здивовано підняла брови, уважно дивлячись на дочку.

– Бабусею?! – запитала вона. – Як ви могли так вчинити? Яка я бабуся, мені сорок п’ять років! Я, за бажання, сама народити ще зможу, кандидата гідного тільки поки немає…

Ви куди поспішали? Пожили б собі, ти навіть не уявляєш, як зміниться ваше життя! Безсонні ночі, годування, пелюшки, як згадаю, так взагалі. Для мене материнство, як поганий сон!

Ти вічно галасувала, з лікарень не вилазили. Всю молодість на тебе витратила. І тільки я вирішила пожити на всю котушку, як ти збиралася народжувати!

Катя оторопіла від несподіванки.

– Мамо, нам із Артемом уже по 26 років, чого тягнути. Тим більше, у нас є своє житло, робота, чому ні? Ми цілком впораємося, а ти з мамою Артема, сподіваюся, допомагатимеш нам…

– Ще чого! Самі, все самі… Я тебе одна виростила, татко втік після пологів, не витримав такої радості!

…Каті було прикро чути таке від рідної матері. Вона сподівалася, що та зрадіє, почне вітати, але ні…

З дитинства Катя чула, як вона заважає мамі будувати особисте життя.

– Ну хто ось на мене з дитиною подивиться? І навіщо я взагалі тебе народжувала? Жила б у своє задоволення! Чоловіки зараз такі, що з причепом брати не хочуть…

А подіти мені тебе нема куди. З твоєю бабусею, не можу залишити, бо не спілкуюся з нею.

Лізе зі своїми повчаннями, життю вчить. А я сама вчена!

Каті було ніяково, що вона заважає жити мамі. Вона намагалася поводитися тихо, зайвий раз переживала щось сказати.

Періодично у їхній квартирі з’являлися якісь чоловіки, які залишалися на ніч. Катя чула в сусідній кімнаті, де спала мама, якусь метушню, шум.

Одного разу вона почула дивний звук і побігла до матері в кімнату. Запереживала, що щось трапилося.

Мама з дядьком лежали на ліжку під ковдрою. Катя в довгій нічній сорочці стояла на порозі.

– Катю, ти чого прийшла? А ну йди звідси! – почала галасувати мама.

– Я думала… Він… Щось сталося…

Дядько голосно засміявся.

Катя заплакала і пішла спати. Метушня в кімнаті продовжилася…

…Багато було таких моментів, які не хотілося згадувати. Каті завжди не вистачало мами. Хотілося щоб було як у інших дівчаток. Люблячі батьки, добрі слова, підтримка…

Коли Катя почала зустрічатися з Артемом, мама категорично заявила, що він їй не пара, і не про такого зятя вона мріяла.

– Ну, що ти в ньому знайшла? Далеко не красень, із багатодітної родини, грошей вічно не буде. Знаю я такі історії, коли батькам усе життя допомагають, із своєї сім’ї тягнуть.

А в нього саме така історія. Мати його тебе незлюбить, сваритиметься, і вдаватиме, що слаба, щоб синочок старший допомагав…

Але свекруха виявилася доброю, прийняла Катю, як рідну дочку. І навіть квартиру молодятам віддала, а сама з дітьми переїхала до своєї мами, за якою був потрібен догляд.

Маргарита Сергіївна була дуже здивована вчинком свахи.

– Оце дає, мало того, що свою квартиру віддала, то ще й за старою доглядатиме тепер. Дивна жінка, звісно…

При розлученні ти можеш забрати частину квартири, адже вона її на сина переписала. Я в житті так не вчинила б необачно.

– Свекруха вчинила як нормальна любляча мати, яка бажає щастя синові! Ти так не вчинила б, завжди тільки про себе думаєш! – з образою відповіла Катя мамі.

– Мені ніхто не допомагав, люба моя, все сама. І ви покрутитеся, якщо вже сім’ю завели. А мені треба своє власне життя влаштовувати.

Катя сподівалася, що мама пом’якшить свій характер, дізнавшись про майбутнього онука, але ні, дива не сталося.

Під час вагітності Катя кілька разів лежала у лікарні, на збереженні. Якось мама прийшла її провідати, зайшла до палати, хоча це було заборонено. Вдалося непомітно проскочити повз медсестру.

– Ну, що там лікарі кажуть, погана справа? Ох, казала я тобі, попереджала. Нічого хорошого не буде. Буде слабий малюк, ось побачиш.

Після відходу мами, Катя довго плакала в подушку. Сусідки по палаті делікатно мовчали, чекали, коли вона заспокоїться.

– Катрусю, це свекруха, мабуть, приходила? От же ж, ти її не слухай, нісенітниці це все, – заспокоювали Катю жінка по палаті.

– Це моя мама. Свекруха шкодує мене і всіляко підтримує.

– Ого, навіть так… Рідкісний випадок. Не пощастило тобі з мамою, вибач…

Катя важко зітхнула. Їй не було чого сказати.

У належний термін народився син, назвали Сашком. На виписку Маргарита Сергіївна не прийшла, на цей час у неї була призначена зустріч з чоловіком, з яким вона познайомилася на сайті знайомств.

– Катрусю, а мама твоя прийде? На онука невже нецікаво подивитися? – спитала свекруха.

– Мама влаштовує особисте життя, не до онука, – зітхнула Катя.

Як же ж їй було незручно було перед родичами Артема…

Вони прийшли всією сім’єю, з букетами, щасливі. А з її боку нікого. Наче сирота…

– Ну, показуй, що там у вас, – одразу заявила мати, прийшовши через кілька днів додому до Каті. – Ти знаєш, я познайомилася з таким приємним чоловіком. Ігор звуть, дітей немає, слава Богу, гроші не витрачатиме на них.

Думаю, ми зійдемося з ним, житимемо в мене, у нього квартира в непридатному стані, довга історія.

– Мамо, ти ж його не знаєш зовсім? Навіщо додому одразу тягнути?

– Ось ще, тебе забула спитати! Тобі добре, чоловік є, а мені одній, думаєш, весело?!

Ой, яке немовля, викапаний Артем. Теж негарне. Ось уже не пощастило. Ти гарненька була, на мене схожа. Але потім нервів потріпала, стільки сил на тебе витратила… Свекруха допомагає хоч?

– Так, допомагає, часто приходить, добре, що живуть недалеко. Навчає всьому, я їй дуже вдячна.

– Ну от і добре, мене хоч турбувати не будеш. Їй зайнятися нічим видно, от і хай няньчить.

Слухай, у мене до тебе прохання невелике. Не могла б ти дати мені тридцять тисяч? Треба дуже, я віддам потім, як зарплату отримаю. Тобі ж і допомога прийде, і подарували точно на народження сина гроші…

Катя з подивом дивилася на матір. Оце нахабства вистачило просити гроші, знаючи, що зайвих точно немає.

Мало того, що прийшла до онука без подарунка, навіть брязкальця не купила, то ще й грошей просить.

– У нас немає стільки вільних грошей, допомогу я пізніше отримаю, і ми її витратимо на нові меблі. Навіщо тобі таке терміново?

– Та Ігореві хотіла одяг купити, ходить не зрозумій у чому, соромно з’являтися з ним. Хотіла допомогти людині, добру справу зробити…

– Немає слів. Бачила його один раз і вже додому тягнеш, одягаєш його. Тобі проблеми потрібні? Оббере тебе, як липку, потім скаржитимешся.

– Не тобі мене судити. Сама розберуся. У чужих людей візьму, коли рідна дочка черства така. Живи, як знаєш, а про мене забудь!

Мама пішла, демонстративно гримнувши дверима.

Із цього дня Маргарита Сергіївна перестала спілкуватися з дочкою.

Від людей Катя знала, що мати зійшлася з Ігорем, який ніде не працював, жили на зарплату мами.

…Пройшло три роки.

Катя зі свекрухою вела Сашка в дитсадок. Він настільки любив бабусю, що просив, щоб разом із мамою відводила його, а та була й не проти. Вона також дуже любила онука.

– Катю, привіт. Як син твій підріс… А я заслабла, дочко, ліки потрібні. Ти не хотіла б допомогти матері?

Свекруха Каті забрала онука і повела сама в садок, даючи Каті поговорити спокійно з мамою.

– Що з тобою, чого слаба? А як же ж Ігор, чому не допомагає?

– Ой, та з Ігоря ніякого толку. Стільки грошей на нього пішло, і ніякої подяки. Так ще й жінку притягнув до мене в квартиру, поки я на роботі була, уявляєш?

Виставити його не можу, йти нікуди, не на вулиці ж йому жити?

А я щось трохи занедужала. От і таке.

А в тебе, дивлюся, все добре, зі свекрухою ходите разом, треба ж…

– У мене справді все добре. Пощастило з чоловіком та його родиною. Свекруха мені замінила тебе, мамо. Стільки любові дала, тепла, турботи, скільки від тебе за все життя не бачила.

Грошей у мене немає. Нехай цей Ігор іде працює і утримує кохану жінку, якщо не можеш розлучитися з ним.

Адже він тобі дорожчий за дочку, онука, стільки років на нього витратила, навіть зі мною припинила спілкуватися. От і живи далі, як жила. А мені пора.

Катя розвернулась і пішла додому швидким кроком. По щоках текли сльози.

А Маргарита Сергіївна дивилася вслід і думала:

– Яку ж черству дочку я виховала…