– Мамо, знову ти свою рибу смажиш, – пробурчала Галина, зазирнувши на кухню.

– По всій квартирі запах стоїть.

– Та я наче й двері зачинила, і витяжку ввімкнула, – звично виправдовувалася Ніна Федорівна.

За останні півроку, що дочка до неї переїхала, вона раз у раз виправдовувалася перед нею.

То білизну погано погладила, то на вечерю не те приготувала. То будильник у її кімнаті надто голосно дзвонить, будить усіх інших.

Ніна Федорівна і сама не помітила, як стала по власній квартирі навшпиньки ходити. Намагатися видавати якнайменше шуму, щоб дочці із зятем не заважати.

А так все добре починалося.

… Після заміжжя Галя із чоловіком вирішили жити окремо. Зняли квартиру. Маму відвідували у вихідні. І то не завжди. Воно й зрозуміло: у дітей робота, свої турботи.

Якось Ніні Федорівні стало недобре. Її забрала швидка. Дочка примчала до неї за першим дзвінком.

Галя справно відвідувала матір. При виписці загадково усміхнулася і сказала:

– А ми тобі з Ігорем зробили сюрприз. Скоро все дізнаєшся.

Повернувшись додому, Ніна Федорівна здивувалася – всюди коробки та сумки з речами.

– Ось порадились із чоловіком і надумали до тебе переїхати. Будемо всі разом тепер жити. За тобою наглядати.

Літня жінка розплакалася від такої уваги.

Спочатку Галя піклувалася про маму. Весь клопіт по дому взяла на себе. Але поступово початкову причину переїзду стала потихеньку забувати.

Мамі стало краще. Знову почала готувати, прибирати, поки діти на роботі.

– Що я, зовсім слабенька? – відповіла доньці, коли та сварила її, просила себе поберегти і не перетруджуватися.

Галина із чоловіком одразу зрозуміли вигоду від спільного проживання.

За орендоване житло платити не потрібно. Вдома завжди наготовлено та чисто.

– Мамо, сьогодні до нас гості прийдуть. Може, до сусідки ввечері сходиш? Чаю разом поп’єте. І тобі не сумно, і нам спокійно посидіти даси, – запропонувала дочка.

Ніні Федорівні не хотілося нікуди йти. Ще й пізно увечері. Сусідка рано спати лягає.

Літо закінчувалося, але надворі стояла тепла погода.

Жінка вирішила прогулятись, подихати свіжим повітрям перед сном. Зробивши кілька кіл навколо будинку, відчула втому і присіла на лавку біля під’їзду.

У вікнах її квартири світилося світло. Час минав, а гості й не думали розходитися.

Захотілося спати. Але Ніна Федорівна вперто не поверталася. Все чекала, коли дочка згадає про неї і зателефонує, покличе додому.

З під’їзду вийшов сусід із собачкою. За півгодини він повернувся з прогулянки. Жінка сиділа на лавці, трохи знітившись. Галя не дзвонила.

– Вибачте, – звернувся до неї сусід. – З вами все в порядку?

– Все добре. Просто до дітей гості прийшли, не хочу їм заважати.

– Ви мене пам’ятаєте? Я поверхом вище живу. Мене Олег звати, – представився чоловік.

– Так, я вас пам’ятаю.

Вони й раніше зустрічалися із сусідом. Тільки ніколи не розмовляли, лише віталися. Ніна Федорівна стала згадувати, що у Олега нещодавно не стало дружини. Живе один, діти десь далеко.

– Дозвольте вас запросити на чашку чаю? Я все одно лягаю пізно. А на вулиці вже прохолодно.

Ніна Федорівна справді відчула, що робиться холодно. Думка про гарячу чашку чаю здалася привабливою.

Бачачи її сумніви, сусід запропонував набрати дочку.

– Скажіть, що ви в мене поки що посидете. І вам, і їй буде так спокійніше.

На дзвінок Галя не відповіла. Мабуть, була зайнята гостями та не чула телефону.

– Ходімо, – зважилася Ніна Федорівна.

– Зовсім не хочеться тут сидіти у цей холод.

Олег усміхнувся і відчинив перед жінкою двері.

Вони пили чай, розмовляли, коди зателефонувала Галина.

– Мамо, де ти ходиш? Усі давно пішли. Ми хочемо спати, потрібно двері вхідні закрити. А тебе все нема.

Знову невдоволення. Знову Ніна Федорівна щось зробила не так.

Вона почала збиратися додому. Сусід зголосився її проводити.

– Та мені тільки спуститися по сходах, – відмовлялася жінка.

– Проведу, так спокійніше, – усміхнувся чоловік.

…Ніна Федорівна стала часто бувати у сусіда. Той то на чай покличе, то цікавий фільм разом подивитися. Іноді сам приготує щось нове за власним рецептом і запросить, щоб нова знайома неодмінно спробувала.

Вона піднялася до нього, коли до дітей знову прийшли друзі. У Галини день народження вирішили відзначити вдома.

– У тебе так добре, спокійно, – зізналася Ніна Федорівна.

– А ти залишайся. Назавжди.

Олег відкрито глянув їй у вічі. З його погляду зрозуміла – не жартує.

– Я подумаю, – усміхнулася жінка.

Але в душі вже знала – вона згодна.