– Мамо, я заміж виходжу! Чуєш, мамо!? Чого ти мовчиш? Ти не рада за мене?

– Катя, який заміж?

– Стомлено сказала Вікторія, – ти в Київ вчитися поїхала, а не заміж виходити. Ти отримай професію, а вже потім про заміжжя думай.

Доню, ти ще встигнеш цей хомут на себе повісити. Та й що це за поспішне рішення? З дому пів року як випурхнула, ще студенткою до ладу не була, а вже за заміж поспішаєш. Заміж виходять не на один день. Мала ти ще, щоб приймати таке доленосне рішення, у людях погано розумієшся.

– Я кохаю його мама, ми любимо один одного. Ти можеш зрозуміти, ми не можемо і не хочемо втрачати один одного.

– Катя, все це несерйозно, скільки ви один одного знаєте? Та й чи здатна ти у свої вісімнадцять років зрозуміти, що за людина поряд з тобою?

– Ми вже чотири місяці зустрічаємося й уявляєш мама, він теж із нашого міста. Це ж доля. У такому великому Києві зустрілися двоє людей із рідного міста.

– Яка ж ти в мене ще дівчисько, ти життя не знаєш. Жила під моїм крилом і тепер тобі дуже легко обдуритись, адже ти у своєму житті ніколи, нічого поганого в людях не бачила, оберігала я тебе. А ви що й заяву до РАГСу подали?

– Ні, мамо, ми хочемо відсвяткувати урочисто наше кохання в рідному місті. Наступного тижня приїдемо.

– А Він хто? Ким працює і як його звуть?

– Звати його Вадим, працює програмістом в дуже успішній компанії.

– Ну Гаразд, приїжджайте. На місці розберемося.

Ім’я “Вадим” Вікторії було ненависне, погані спогади пов’язані з цим солодко-нудотним ім’ям. Не хотіло материнське серце прийняти рішення дочки про заміжжя, тривога та нервозність оселилися в душі жінки.

Якесь, чи передчуття, яке вона гнала від себе: “Ну що я насправді? Може справді Катя зустріла справжнє кохання, а може і хлопець гідний”.

Сьогодні приїдуть Катя та Вадим, можливо майбутній зять. Вікторія приготувала святкову вечерю і чекала на молодих.

І ось дзвінок, Вікторія з усмішкою відчинила двері та остовпіла, обличчя її спалахнуло, ніби вогнем обпалило, очі округлилися, вона як риба відкривала і затуляла рота не в змозі вимовити жодного слова.

– Мамо, – кинулась до неї Катя, – як я скучила. Я ж без тебе і дня прожити не могла, а тут аж пів року тебе не бачила. Це Вадик, Вадим.

Вадим загадково посміхаючись, підійшов до Вікторії та на кшталт інтелігентного, губами припав до руки Катіної мами. Вікторія мовчала.

– А ви, я так зрозумів Вікторія… Вибачте, не знаю вашого по батькові, – єхидно посміхався майбутній зять, і навіщось підморгнув Каті.

– Миколаївна, – відповіла Вікторія.

– Мамо, ось бачиш який Вадим простий і смішний, – і Катя цмокнула його в щоку, – у нього легкий характер, він усім подобається.

Вікторії хотілося крикнути Каті на все горло:

“Я знаю, що він усім подобається і він цим користується. Я знаю твого Вадика, він був моїм коханцем. Біжи від нього моя дівчинка, рятуйся.”

Але Вікторія промовчала. Вона хотіла відвести лихо від своєї Каті, але поки не знала як.

За столом Катя, нічого не підозрюючи, щебетала і сміялася. Вона була така щаслива, а матері від цього було нестерпно боляче. Вадим з якимось знущанням поглядав у бік Вікторії й Вікторія не витримала, запитала:

-Ви палите Вадим?

Вона чудово знала, що він палить. Той кивнув головою.

– Можна вийти на балконі, я теж, не проти. Чи не складете мені компанію?

– Із задоволенням, – підхопився Вадим.

– Катя, а ти приготуй поки чай. Там торт у холодильнику, поріж його, – звернулася мати до дочки.

Не встигла Вікторія прикрити балконні двері за собою, як Вадим схопив її в обійми.

– Пішов геть, – відштовхнула його Вікторія, – яка мерзота. Тільки спробуй наблизитись до мене, я зіштовхну тебе з балкона. Повір, мені вистачить на це сили.

– Від чого моя майбутня теща така не ласкава. Ох ти теща моя, не ласкава, – реготав Вадим,- а я знав вас, моя люба Вікторія Миколаївна, як дуже пристрасну і лагідну жінку. Що клімакс зменшив палкість ваших бажань.

– Стули писок, ніяка я тобі не теща, забирайся з мого та Катіного життя. Задурив голову наївній дівчинці. Катя ще дитина, не для тебе я виховувала дочку. Тобі не жити, якщо ти не даси Каті спокій.

– Навіть і не подумаю нікуди забиратися. Я гідний молодої, гарної дівчини. Настав час мені нарешті одружитися і завести потомство, генетика в мене прекрасна, ну не на таких же, як ти мені одружуватися.

– Я все розповім Каті, краще йди. Ти знав, що вона моя дочка?

– Яка різниця, знав – не – знав. Катя буде моєю дружиною і припини біситися, а будь ласкавою тещею, – і він спробував наблизитися до Вікторії.

– Все-таки хочеш полежати під балконом? – Презирливо сказала Вікторія, – я зараз піду і все розповім Каті.

– Ти розіб’єш її наївне серце. Чи не шкода дочку?

– Краще я зараз розіб’ю їй серце, ніж ти розіб’єш її життя.

– Пізно, у нас з Катею буде дитина, твій онук чи онука. Так що готуйся моя дорога теща стати бабусею.

– Ти брешеш.

– Ну звичайно, до мене немає довіри, сама спитай у Каті.

– Катя, в тебе буде дитина? – без передмов запитала Віка.

– Ти сказав?! – І Катя посміхаючись припала до Вадима, – мамо, я така рада, що у нас так добре все складається.

– А коли ти вчитися думаєш? Дитина це щохвилинна праця.

– Вадік каже, що навчання для жінки не важливе. Жінка це мати, дружина, берегиня сімейного вогнища.

– Та я вже бачу, як складатиметься твоє життя. А якщо сімейне вогнище впаде тобі на голову, моя донечка і ти опинишся в руїнах цього вогнища, як ти житимеш без професії, з дитиною на руках? Як я прожила? Так у мене хоча б професія є, і я змогла тебе виростити та можу дати освіту, від якої тебе відмовляє твій Вадим.

Вадим мовчки посміхався і в його очах читалися перемога та урочистість. Бачачи його зухвалу усмішку, Вікторія вирішила вести з дочкою пряму розмову.

– Твій Вадим не той, за кого себе видає. Я Вадима давно й добре знаю. Була нагода дізнатися його раніше. Він тобі про це нічого не казав?

Катя здивовано підвела брови та дивилася то на Вадима, то на матір.

– Як знала? – Тільки й змогла вона вимовити, – Ти знала …

– Я дуже добре знаю його. Ти вже доросла, тож ми любили один одного, якщо це можна було назвати коханням.

В Каті перехопило подих, її почав душити нервовий кашель, сльози котилися з очей. Мати подала їй склянку з водою та обійняла дочку.

– Катя, я поряд з тобою. Ми впораємося з цим, доню, я не знала як інакше тобі про це сказати.

– Але це в минулому, я маю на увазі ваші стосунки, – несподівано для матері сказала Катя, – зараз він мене любить.

І на обличчі притихлого Вадима знову з’явилася посмішка переможця.

– Доню, Вадим – це той хлющ, який не пропускає жодної спідниці. Ось і зараз, твій наречений намагався обійняти мене на балконі. Не хотіла тобі всього розповідати, та мабуть, доведеться.

– Він тобі казав, чому він із рідного міста поїхав до Києва? Так от він гравець і людям заборгував великі гроші, тому він просто втік, щоб загубитися у великому місті. Катя, за його борги, ти разом із дитиною можеш дуже постраждати, ставши його дружиною.

– Катя, невже ти зараз віриш словам Вікторії Миколаївни? – Сказав Вадим, бачачи в якому збентеженні знаходиться Катя,- У ній же зараз говорить її жіноча неспроможність, агресія, що я вибрав тебе, а не її. Що ж робити, якщо я полюбив тебе, Катю? Не приховую, не хотів тобі говорити про роман з твоєю матір’ю, шкодував тебе, але вона не пошкодувала, а в іншому суцільна брехня. Ти мені віриш?

Катя чомусь відповіла не Вадиму, а мамі:

– Мамо, я йому вірю. Вибач, але я піду з Вадимом і вийду за нього заміж.

Вікторія Миколаївна ледве стримувала себе, щоби не розплакатися. Не хотілося постати поваленою перед цією мерзенною людиною. Вона тільки сказала:

– Катя, знай, у будь-якому випадку, щоб не трапилося, у тебе є мати та рідний дім, не забувай про це. Силою тебе не втримати, ти повнолітня, але ти робиш велику помилку. Прошу, не кидай університет, доки не з’явиться дитина.

Через два місяці Катя зателефонувала матері:

– Привіт мамо, пробач, якщо ти на мене ображаєшся. Але ти мені казала, якщо щось трапиться, щоб я зверталася до тебе, а мені й нема до кого звертатися. Вадим потрапив в автомобільну аварію і йому висунули велику суму грошей за дорогий автомобіль, з яким він зіткнувся. Ти можеш нам хоч якось допомогти?

“Почалося”, – подумала Вікторія.

– Катя, не в які аварії він не потрапляв, це його карткові борги. Схаменись Катя, поки не сталося непоправне. Цей варіант про дорогий автомобіль вже колись мав місце. Якщо він думає, що я спонсоруватиму його карткові борги, то він помилився. Жодної копійки не отримає. Ви вже зареєстрували свій шлюб?

– Ні, Вадиму потрібно залагодити ці фінансові проблеми, поки він ні про що інше не може думати. Ми вирішили зареєструвати наші відносини в Києві. Вадим не хоче ніякої помпезності, він вважає це марною тратою грошей.

– Бо у нього немає ніяких грошей, тільки борги. Катю, прокинься нарешті, ця людина брехун, гравець і бабник. Я не знаю, навіщо ти йому потрібна. Якщо він думав маніпулювати мною через тебе, то тут він прогадав. Він випадково не пропонував тобі продати твою частину нашої квартири?

– А ти звідки знаєш, мамо? – Здивувалася Катя.

– Так тому, що йому потрібні гроші й він готовий їх отримати будь-яким способом.

– Вадік сказав, що на гроші з продажу моєї частини квартири ми в Києві можемо купити квартиру в іпотеку. Мамо, але я не погодилася. Ти не думай, що я змогла б з тобою так вчинити.

– Хоч тут тобі вистачило розуму, моя наївна дівчинка. Як ти почуваєшся Катюша, і чи не покинула ти навчання?

– Вчуся поки що і почуваюся добре. Мама, УЗД показало, що в мене дівчинка буде, вже ворушиться, так цікаво.

– Сама ти в мене ще дівчинка.

Через тиждень Вікторія зателефонувала Каті та почула що та плаче:

– Мамо, Вадик зник. Ось вже чотири дні, як його нема. На телефон не відповідає, ні в лікарнях, ні в моргах його нема. До нас приходять якісь люди, шукають його, мені страшно.

– Катя, він більше не з’явиться. Тобі потрібно винайняти іншу квартиру.

– Мамо, Вадик виявляється, заборгував за квартиру за три місяці.

– Добре, хоч за три місяці. Завтра приїду до тебе, чекай на мене донечко.

– Пробач мені мамо, що я в тебе така дурепа, – плакала Катя, зустрічаючи матір.

-Ну все Катюша, не треба хвилюватися, тобі не можна, а то маля все чує і переживає за тебе, – і зовсім ти не дурепа. Ти просто довірлива та наївна. У цьому моя вина. Я намагалася тебе від усього поганого берегти, не посвячувати у доросле життя, не підготувала до самостійного життя. Думала, що ти ще встигнеш сповна сьорбнути негараздів, вважала тебе дитиною, а ти ось виявляється жінка, моя маленька жінка і скоро станеш мамою. Все буде добре, Катюша, я поряд з тобою.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.