– Мамо, він тобі ніхто, колишній зять. А я – рідна донька. Ти не можеш нам допомагати на однакових умовах, – вкотре зателефонувала мені з претензіями в Італію моя дочка Аліна.

– Це мої гроші, і я сама вправі розпоряджатися ними, – кажу.

Дочці це дуже не подобається, вона вважає, що її колишній чоловік Степан не має права користуватися моєю допомогою. І він сам теж постійно відмовляється, але я просто не можу вчинити по-іншому.

Кожного разу коли я відправляю посилки додому, то передаю однаково і доньці, і колишньому зятю, до якого я ставлюся як до рідного сина.

Поїхала я в Італію 15 років тому. Тоді моя дочка школу закінчила і поїхала вчитися в технікум, а я вирішила, що мене вдома вже нічого і не тримає, тому треба їхати гроші заробляти, поки сили є.

Аліна вчилася в обласному центрі, і в технікумі познайомилася з хлопцем. Степан сирота, прямо з дитячого будинку його відправили на навчання. У них з моєю донькою зав’язалися стосунки.

Я про це нічого не знала, поки мені Аліна не зателефонувала в Італію і не повідомила, що заміж виходить.

Спочатку ця новина мене дещо ошелешила, адже доньці було всього 20 років, а її обранець на рік старший, та потім я собі подумала, що може воно і на краще, адже так вони вже разом будуть господарювати.

Степан особливо нічого не вмів робити, але швидко вчився. Я відправляла їм гроші, а вони відбудовували будинок за них. Степан всі витрати в зошит записував і мені звітував, але я його запевнила, що це зайве, бо якби я йому не довіряла, то і не відправляла б гроші.

Я раділа, що у дітей все добре. Невдовзі вони мені і внучку подарували.

Все було добре, але одного разу Аліна мені зателефонувала в Італію і сказала, що розлучається.

Від новини я аж присіла, пробувала відговорити доньку від необачного вчинку, але вона не слухала моїх порад.

– Я коли заміж виходила, то занадто молода була, не розуміла до кінця усієї серйозності. А тепер я по-справжньому закохалася, тому буду розлучатися, – пояснила донька.

Оскільки зять мені був як син рідний, і він не мав куди іти, то я купила однокімнатну квартиру, записала її поки-що на себе, але впустила туди Степана.

Дочка спочатку про це не знала, але коли дізналася, то дуже лютувала. Сама ж вона привела свого нового обранця до нас додому, і швидко народила спільну дитину.

Новий зять мені не дуже подобається, але дочка мені каже, що я упереджено ставлюся до нього, і що коли я приїду і поближче з ним познайомлюся, то зрозумію її.

Степан якийсь час жив сам, а потім мені зателефонував в Італію і сказав, що буде з’їждати з квартири, бо зустрів дівчину з свого дитбудинку, і вони вирішили розписатися.

– А де жити плануєте? – питаю.

– Ще не знаю. Будемо щось шукати в оренду, – відповів Степан.

– А для чого шукати? Квартира є, живіть у ній. Платіть комунальні послуги і все, – запропонувала я.

Зять не міг повірити, що я ось так просто дозволю привести йому іншу жінку в свою квартиру, але я не бачила в цьому нічого поганого, тільки знала, що Аліні це не сподобається.

Минув час, у Степана з дружиною народилася двійня. Я коли приїжджала додому, до них в гості заходила. Діти мене бабусею кличуть. І дружина у Степана хороша – лагідна, покладиста. Якщо чесно, то я за нього дуже рада.

От я їм і допомагаю чим можу, хіба мені шкода вислати їм цукерок чи макаронів? А дочка проти, щоб я її колишньому чоловікові допомагала, вона вважає, що вся моя допомога має бути лише для неї і її родини.

– Якщо не припинеш Степану допомагати, я перестану з тобою спілкуватися, – попередила мене донька. – Мамо, та з нас уже всі люди сміються, що ти колишнього зятя біля себе пригріла, – з докором каже.

– А хто ж їм допоможе? У них, на відміну від тебе, батьків немає, і дитинство важке було, так що поки я можу, то допомагатиму, – відповіла я.

Я вважаю, що роблю все правильно. Степан не винен в розлученні. А якщо так вже вийшло, що він в свій час потрапив в нашу родину, то це не випадково, і я не можу їх отак просто залишити.

Чи я не права, і не треба колишньому зятю допомагати?

Джерело