Моя мама надміру мене опікала ще з раннього дитинства. Не покидала мене наодинці більш ніж на декілька хвилин. Забрала з дитячого садочку через після першого ж дня, бо не могла контролювати, що зі мною відбувається. Якщо ми ходили на дитячий майданчик, я не могла гратися з іншими дітьми, бо хто його знає, яка болячка у них може бути.

У школі я була від дзвінка до дзвінка. Вранці мама приводила за руку, а після уроків забирала. Вона опікувала мене до випускного класу. Однокласники посміювалися наді мною. Я частенько ставала жертвою образливих жартів. Як не намагалася пояснити неньці, що це переходить усі рамки – вона навіть слухати не стала.

Перший день в університеті я теж провела в присутності свої мами. Заспокоїлася вона лише тоді, коли я почала зустрічатися з Вадимом. Хлопець їй сподобався, вона сказала, що на нього можна покластися, тож я вперше за своє життя позбулася від маминої гіперопіки.

Вадим, як і я, був студентом. Ми проживали у гуртожитку, тож хлопець частенько залишався у моїй кімнаті допізна. Разом ми готувалися до практичних занять, вчили конспекти, виконували лабораторні. Інколи, коли завдання були виконані, дивилися фільм або просто розмовляли.

Якось Вадим захотів від мене неможливого. Жартома сказав, що візьме мене в дружини тільки після того, як перевірить, чи зможу я задовольнити його чоловічі потреби. Хлопець повернувся у свою кімнату, а мене охопила паніка. Одразу взяла телефон й про все розповіла мамі. Через мої сльози важко було розібрати, що я кажу:

-Мамо, Вадим сказав, якщо я цього не зроблю, то покине мене. А я ж жодного разу не пробувала. Що тепер робити?

-Доню, ти можеш спокійно пояснити, що він від тебе хоче?

-Він хоче, щоб я приготувала борщ. Я навіть не знаю, де взяти на нього червону воду!

Мати не витримала й розсміялася. Розмова вийшла досить дивною. З однієї сторони молода дівчина, яка заливається слізьми, а з іншої – жінка, що не може стримати напад сміху. Коли ненька заспокоїлася, запевнила мене, що в цьому немає нічого страшного. Нехай очі бояться, а руки роблять.

Телефоном вона розповідала, що та за чим потрібно робити. О 12 годині ночі мій борщ був приготовлений. Скуштувала, ніби хороший й спокійно пішла спати. Вранці порадувала свого хлопця смачним сніданком. Вадим був в захваті й сказав, що на такій дівчині не гріх і одружитися.

Ввечері говорила з мамою й подякувала за допомогу. Мені ще скільки всього потрібно буде навчитися.

КІНЕЦЬ.