— Поліно, ти бабусі Наді давно дзвонила? Позавчора? Подзвони їм із дідусем, ти ж знаєш, скаржитися вони не люблять. А почуваються вони зле, розумієш?

Тетяна Іванівна колишнім свекрусі та свекру сама часто дзвонила й заїжджала. Тим паче, що останнім часом з Надією Олексіївною щось незрозуміле відбувається.

Але то вона, невістка колишня, а то Поліночка приїде — їхня єдина онучка, адже більше у них і немає нікого.

Батько Поліни дивно загинув, ще у дев’яності, вони тоді вже були розлучені — Ігор пішов до іншої. Усе намагався для молодої дружини заробити, ось і влип у якісь розбірки…

— Мамо, бабуся з дідусем із хатніми справами й самі справляються, ти ж знаєш. Тільки стали один на одного сваритися, а раніше такого не було ніколи. І ще, мамо, бабуся Надя схудла сильно, дід на неї бурчить, а вона їсти не хоче. Лікаря викликали — каже, усе нормально. Мамо, що робити?

Тетяна Іванівна нещодавно теж заїжджала до колишньої свекрухи. Уперта вона, нікого не хоче слухати. І їй усе, крім Поліни, байдуже.

— Мамо, вони з дідом хочуть, щоб я у них жила, а я й так до них майже через день їжджу. У мене ж чоловік, діти. Максим і так бурчить, що мене вдома не буває. Та й Коля з Ірочкою то у вас, то у батьків Максима. Зійти з розуму просто! — Поліна засмучено присіла на стілець.

– Мамо, мені подруга моя Женя, пам’ятаєш її? Вона розповіла, що у них бабуся ось так злягла і два роки лежала! Ти тільки уяви! Може краще їх із дідусем до пансіонату для літніх людей? Там же лікарі, догляд, мамо, як ти думаєш?

— Поліно, твоя бабуся Надя не та людина, вона там не зможе. Навіть у найкращому. І взагалі, знаєш, на мою думку, це у неї хандра, вона ще не така стара руїна. У мене ідея. Моя давня подруга мамі своїй доглядальницю наймала, під виглядом помічниці по господарству. Дуже незвичайна жінка, ця Інна Вікторівна, але її маму на ноги поставила.

Правда, у цієї Інни методи нестандартні, але може спробуємо? — запропонувала Тетяна Іванівна. — І ще, якщо бабуся не буде погоджуватися, ти її пригрози цим пансіонатом. Який насправді звичайний будинок для літніх людей. Думаю, на неї це подіє.

Після розмов з онучкою і згадки про пансіонат, Надія Олексіївна все ж таки погодилася.

— Мамо, уявляєш, поки я у них була, портрет тата Ігоря двічі зі стіни падав. Дід бурчав, що бабуся навіщось його до їхнього ліжка перевісила. Він вважає, що від цього їй тільки гірше, вона лежить, на портрет дивиться, і їсти відмовляється. І на діда дивиться злобно, немов він їй чужий. Дідусь каже, що вона змінилася останнім часом, — Поліна була під враженням.

– А коли ця твоя Інна Вікторівна приїхала, мамо, портрет тата Ігоря рухнув втретє, прямо разом із цвяхом вилетів. Який, як дід каже, бабуся сама в стіну і забила.

— Не хвилюйся, Поліно, Інна, кажуть, сама в житті багато чого зазнала. І у неї великий досвід у тих справах, коли лікарі не знають, що робити, — Тетяна Іванівна і сама за колишню свекруху переживала. Важко, коли не знаєш, чим допомогти.

— То що, доню, подивимося, може і справді Інна Вікторівна впорається. А ти будь з бабусею Надею на зв’язку, якщо що — з’їздимо подивимося. До речі, як вона виглядає, ця Інна?

— Мамо, так дивно, ти сказала, що їй за шістдесят, а мені вона здалася набагато молодшою!

— Гаразд, Поліно, у будь-якому випадку бабуся з дідом уже не самі, а з помічницею, а значить, усе буде добре! — заспокоїла себе і Поліну Тетяна Іванівна.

Незвичайні методи

Минуло кілька днів. Поліна розповідала, що начебто бабуся Надя задоволена. Нова помічниця вологе прибирання щодня робить.

І готує смачно, і розмовами не докучає. Бабуся Надя навіть їсти потроху почала.

Але ще через пару днів Надія Олексіївна подзвонила Тетяні:

— Таню, скажи, хто ця жінка? Поліна каже, це ти її знайшла? Я вдень відпочивала, очі відкрила — здалося, ходить хтось, а вона стоїть зі свічкою, ця ваша Інна Вікторівна. По кутах квартиру обходить, і бурмоче під ніс! А вчора я випадково бачила, як вона плиту запалила, і ножі над вогнем тримала. Ти добре її знаєш? Може, вона щось задумала?

— Не переймайтеся, Надіє Олексіївно, у Інни дуже гарні рекомендації. А посуд може вона так чистила, у неї свої методи? — спробувала заспокоїти колишню свекруху Тетяна Іванівна.

Але Надія Олексіївна далі скаржилася:

— А ще я портрет Ігоря собі ближче повісила. Так вже не вперше, я прокидаюся, а його немає на стіні. І знаходжу його на старому місці, у залі стоїть на поличці! Напевно, це твоя Інна Вікторівна витворяє, не зрозумію тільки, навіщо не в свої справи лізе!

І в чай щось сипле, я спочатку не помічала, чай вона запашний робить! Мій Віктор Павлович навіть призвичаївся, просить — Інно Вікторівно, зробіть ще чайку на травах! А мені так вона здається підозрілою, не проста якась ця твоя помічниця!

— А мені здається, що у вас голос бадьоріший, як ви почуваєтеся, Надіє Олексіївно? — турботливо запитала Тетяна Іванівна.

— Погано я почуваюся, у мене чужа людина в домі, — сердито, але бадьоро відповіла Надія Олексіївна і завершила розмову.

А ще через кілька днів вибухнув скандал!

— Нехай забирається ця твоя псевдо помічниця! — грізно заявила Надія Олексіївна Поліні телефоном.

— Бабусю, я не зрозуміла, що ти говориш? Інна Вікторівна погано в квартирі прибирає? Не в цьому справа? А в чому, бабусю? Мамі дати телефон?

— Поліна здивовано передала свій мобільний Тетяні Іванівні.

— Мамо, бабуся тебе просить!

— Тетяно! — голос у Надії Олексіївни був гучний, як раніше.

— Нехай ця твоя Інна забирається, звідки прийшла! Занадто вже добре вона тут у нас хазяйнує, свої порядки любить наводити!

Та їм я, нагодувала нас твоя Інна! Вранці встаю, а вона з моїм Віктором Павловичем кокетує. Ґудзики вгорі на халаті розстебнула, каже — чоловік у вас, Надіє Олексіївно, міцний чоловік!

Якщо що, мовляв, за нього не хвилюйтеся, я його одного не залишу!!! Ось яка розпусниця, чого задумала!

Коли Тетяна Іванівна з Інною Вікторівною зустрілася, щоб заплатити за послуги, та виглядала постарілою.

— Довелося попрацювати! Ваша Надія Олексіївна мало не впала в стан, коли вона ще не на тому світі, але вже й не на цьому! Темні сутності її здолали, слабкість духу її їм це дозволила.

Тоді люди по кілька років іноді лежать, і себе мучать, і близьких мордують. Та й портрет сина загиблого став її кликати, все одне до одного, ледве я відмолила її.

Тож тепер до себе довго приходитиму, нелегка була робота! — Інна попрощалася і пішла важкою ходою дуже втомленої людини…

Нове життя

З того часу вже не один рік минув, а Надія Олексіївна та Віктор Павлович живуть собі, поживають. Бояться втратити один одного і за життя обома руками тримаються, в хандру більше не впадають.

І сила духу у них, і потяг до життя на заздрість молодим, дякуючи незвичайній помічниці Інні Вікторівні!

Ця історія змушує задуматися про те, як важливо підтримувати наших близьких у складні моменти, навіть коли здається, що всі методи вичерпано.

А чи вірите ви в те, що іноді нетрадиційні підходи можуть бути ефективнішими за звичні? Поділіться своїми думками.