Костянтин заглянув на кухню, де його дружина Ганна готувала вечерю і сказав:

– Аню, мама сьогодні дзвонила. Вона збирається прийти до нас у п’ятницю ввечері.

– А не сказала, навіщо? – поцікавилася Ганна.

– Ні, але попередила, що для серйозної розмови, – відповів Костянтин.

У Ганни з Ніною Георгіївною – матір’ю чоловіка – склалися цілком нормальні стосунки.

По-перше, тому, що жили вони у різних кінцях міста та зустрічалися лише під час сімейних свят.

По-друге, Ганна намагалася не сперечатися з Ніною Георгіївною і вважала за краще спокійно погоджуватися і дякувати, коли свекруха давала їй якісь поради, хоча рідко їм слідувала.

І по-третє, Ніна Георгіївна, яка все життя працює на пошті, з повагою ставилася до невістки, яка закінчила університет і працювала в науково-дослідному інституті.

Але у матері Костянтина була одна особливість, яка дещо напружувала не лише невістку, а й інших членів сім’ї.

Ніна Георгіївна була дуже стурбована проблемою забезпечення житлом молодших сина та доньку. Двійнята Денис та Аліна, були на цілих десять років молодші за старшого Костянтина, і мати завжди переймалася про те, як складеться їхнє життя.

Наприклад, два роки тому Ніна Георгіївна зібрала сімейну раду, та запропонувала продати трикімнатну квартиру, в якій вона жила із двадцятирічними сином та дочкою.

На вторговані гроші вона планувала купити Аліні та Денису по однокімнатній квартирі, а сама розраховувала оселитися у двокімнатній квартирі Ганни та Костянтина.

– Я вас не стисну – поставте мені диван у кімнаті у Катюші, заодно я за онукою доглядатиму, – пообіцяла свекруха Ганні.

– Каті вже п’ятий рік, і особливо доглядати її не треба, – заперечив матері Костянтин. – Крім того, у нас у сім’ї за пів року очікується поповнення, тому в дитячій не буде місця для твого дивана.

За два роки в Ніни Георгіївни виникало ще кілька подібних ідей, але жодна з них не була реалізована через свою абсурдність.

Ось і на цей раз Ганна побоювалася, що свекруха хоче поділитися з ними своєю черговою вигадкою.

Так і сталося.

– Я розробила ідеальний план, – повідомила Ніна Георгіївна. – Ми візьмемо квартири в іпотеку! Спершу для Дениса. Йому двадцять два, а зараз іпотеку дають із вісімнадцяти. І він після коледжу вже майже два роки працює.

– Я все розрахувала. На перший внесок ми скинемося всі: ви, сам Денис і я. Аліні ще рік в університеті навчатися, тому вона поки що нічого не платитиме.

– Виберемо квартиру, купимо її та здамо. Якщо виплачувати банку те, що ми братимемо з квартирантів і плюс ще по п’ять тисяч з кожного з нас, ми зможемо погасити платіж років за п’ять-шість. Аліна теж виплачуватиме п’ять тисяч одразу, як почне працювати.

– Щойно погасимо іпотеку за Дениса, точно за таких самих умов візьмемо квартиру для Аліни. А потім – для вас з Костянтином.

– На вас грошей піде найменше: треба буде продати вашу двокімнатну квартиру і взяти в кредит зовсім небагато, щоб доплатити до трикімнатної.

– Ну, як вам мій план? – переможно глянула на всіх Ніна Георгіївна.

Денис, звичайно, зрадів найбільше – ще б пак, він отримає квартиру першим! Те, що потім доведеться вкладатися у квартири для сестри та старшого брата, він якось випустив із виду.

Аліна нічого не сказала в схвалення ідеї матері – вона не відразу зуміла порахувати, скільки їй доведеться заплатити за квартиру для брата.

Проте Костянтин швидко прикинув, які умови пропонуються для його сім’ї:

– Мамо, цікаво виходить: ми вчотирьох маємо понад десять років жити у двокімнатній квартирі й при цьому виплатити на покупку квартир для Дениса та Аліни майже мільйон! У чому тут вигода?

– Як у чому? – Здивувалася мати. – Ми купимо дві квартири!

– Я питаю, в чому тут зиск для моєї родини? – уточнив Костянтин.

– Так після цього Аліна, Денис і я оплатимо тобі різницю між двокімнатною і трикімнатною квартирою. І ви переїдете в трикімнатну, – пояснила йому мати.

– Ти будуєш надто далекі плани, – відповів Костя. – За десять років їм буде по тридцять два роки. До цього часу Аліна, швидше за все, вийде заміж, а Денис одружиться.

– І їхні другі половинки поставлять цілком нормальне питання: «Якого дідька ми повинні відривати від бюджету своєї сім’ї такі великі суми на оплату іпотеки старшого брата дружини чи чоловіка»?

– Я вже не говорю про тебе, що через десять років тобі виповниться шістдесят сім, і ти будеш пенсіонеркою.

– Яку пенсію ти плануєш отримувати? Ти впевнена, що зможеш, як обіцяєш зараз, виплачувати мені по п’ять тисяч щомісяця?

– Мені твій план нагадує анекдот про Ходжу Насреддіна, падишаха та ішака. Головне – зараз отримати гроші, а за десять років невідомо, що буде, – додав Костянтин.

– Ти завжди критикуєш те, що я пропоную, – образилася мати. – А що, на твою думку, треба робити?

– На мою думку, вам треба просто жити втрьох у своїй квартирі, а Денису та Аліні накопичувати на початковий внесок.

– Накопичать – нехай беруть квартири й, якщо хочуть, живуть у них самі, виплачуючи іпотеку, або здають, – відповів Костянтин.

– А ви як же? – Запитала мати.

– А ми розберемося самі. Ганна зараз у декреті, тож вільних грошей у нас немає. А коли вона вийде на роботу, ми плануємо продати нашу квартиру, позичити кошти, що бракують, у банку і купити собі трикімнатну квартиру, – пояснив матері син.

– Зрозуміло, – сказала мати. – Значить, у тебе все буде гаразд, а братові та сестрі ти допомогти не хочеш!

– Мамо, вони дорослі люди, мають дах над головою, вони здобули освіту. Далі – все залежить від них. Згадай, коли ми з Ганною одружилися, ми були студентами та жили у гуртожитку.

– І чомусь тоді ніхто не кинувся допомагати нам. Ми вчилися та працювали й самі купили собі квартиру. Чому ти вважаєш, що Денис не може зробити так само? – Запитав Костянтин.

– Гаразд, тоді я зроблю по-іншому. Я продам свою трикімнатну, куплю собі маленьку студію – мені вистачить – а гроші, що залишаться, віддам Денису та Аліні – нехай беруть собі квартири, – повідомила мати.

– А ось це у тебе не вийде, – відповів син. – Ти забула, що в мене є частка у цій трикімнатній – одна четверта.

– І я можу, по-перше, не дати згоди на продаж, а по-друге, якщо ти все-таки наполягатимеш, забрати чверть грошей після продажу. А тих, що залишилися, вам не вистачить.

– Як тобі не соромно! У тебе є квартира, а ти збираєшся обібрати рідну матір, сестру та брата! – Вигукнула мати.

– Подумайте про той варіант, який я вам запропонував, і закінчмо цю розмову, – сказав Костянтин.

Мати пішла. Було зрозуміло, що вона образилася на сина та на невістку, хоча та спеціально мовчала під час суперечки чоловіка та свекрухи.

Однак потім вона запитала у Кості:

– Ти, правда, будеш проти продажу квартири й, якщо що, то забереш свою частку?

– Щиро кажучи, я не знаю, що буде потім. Я тільки хочу, щоб мати зараз не наробила дурниць і не залишилася без даху над головою, – відповів чоловік…

А ви що скажете з цього приводу? Слушно міркує Костянтин? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.