— Це просто якісь помиї! – Ніна Іванівна кинула ложку на стіл.

Її невістка, Настя, почервоніла і вибігла з-за столу.

— І під яким парканом ти знайшов цю недотепу?! – Ніна Іванівна подивилася на сина, Сергія.
— Вона моя дружина, – спокійно відповів Сергій.

При кожній зустрічі з невісткою Ніна Іванівна просто згорала від ненависті! Усе було не так! Їжа – помиї! У будинку бардак! Сама Анастасія – вічно недоглянута і одягається як із секонд-хенду!

Сергій намагався пояснити, що, ображаючи його дружину, мати ображає і його. Але Ніна Іванівна нічого не хотіла слухати!
—  Я доб’юся того, щоб у мого сина була гідна дружина! А не ця, груба, невихована простачка! – кричала Ніна Іванівна.

Сергій за натурою був людиною неконфліктною і всі суперечки намагався вирішувати мирно. І ось зараз, він вкотре намагався заспокоїти матір.

— Мамо, це моє життя і дружину я вибирав собі сам! Я люблю Настю.

— Та що ти знаєш про кохання?! – перебила Ніна Іванівна. – Що ти знаєш про сім’ю?! Перед весіллям ти зобов’язаний був представити її мені!

Так заведено! Мене для твого батька вибрали його батьки, бо старшим у сім’ї краще знати, яка дружина потрібна синові, адже вони його виховували! – задихалася від гніву Ніна Іванівна, – А ти! Знайшов цю… на якійсь грядці та ще й одружився з нею! Без роду і племені! Без приданого! Адже я тебе виховувала, сил не шкодувала! От якби твій батько дожив, він би тобі так задав!

Сергій поморщився. Він прекрасно пам’ятав, як стояв у кутку за найменшу провину і отримував «по заслугах» за будь-які проступки. Та й мати часом від нього отримувала.Таке виховання не озлобило його і не придушило. Сергій терпів, але ще в дитинстві вирішив, що в його родині буде по-іншому.

Він не ображався на батьків і поважав їх, але вважав, що в сучасній родині має бути інший уклад.

Мати ще з дитинства намагалася навіяти синові думку, що він має одружитися з дуже статусною і бажано заможною дівчиною з впливовими батьками. І постійно лізла в його особисте життя, радячи дівчат цілеспрямованих, таких, що знають ціну всьому і готових підніматися сходинками з чоловіків до максимально вищої точки.

Але Сергій шукав того теплого і ніжного почуття. Він шукав взаємного кохання. Йому потрібна була затишна сім’я, а не лялька з єдиною думкою про гроші.

З Анастасією він познайомився в інституті, і вони довго приховували стосунки. Настя приїхала в місто з маленького села, де з родичів у неї був лише старший брат.

Проста і спокійна дівчина, не зіпсована багатим життям, підкорила Сергія своєю відкритістю і відсутністю корисливих поглядів щодо чоловіків.

—  Ти мене знову не чуєш! – продовжувала голосити мати. – Я кістьми ляжу, але ти не будеш жити з цією безперспективною сиріткою!
— Мамо… перестань. Досить! – не витримав Сергій, вказавши їй на вихід.
Ніна Іванівна засобиралася.

— Загалом, я даю вам тиждень на розлучення. Я все сказала! – підсумувала вона і, грюкнувши дверима, пішла.
Сергій був дуже засмучений і ображений на Ніну Іванівну. Він увійшов до кімнати і побачив, як Настя збирає речі.

—Ти що робиш?! – завмер він.

— Я їду, Сергію, – безбарвним тоном відповіла дружина. – Ніна Іванівна не дасть нам жити. Я більше не можу це слухати. Повернуся в село, житиму за статусом. Поспи, будь ласка, в іншій кімнаті. Дякую.

Настя зачинила двері перед його носом і замкнула їх на засувку. Як не старався Сергій, вона так і не впустила його. Від безвиході Сергій пішов на гостьовий диван і заснув там, сподіваючись на те, що дружина охолоне і передумає.

Розбудив його будильник. Сергій рідко прокидався від нього, адже кожен його ранок починався по-іншому. Дружина будила Сергія ніжним поцілунком і запрошенням на смачний сніданок.

— Кохана?! – крикнув Сергій. Але відповіді не було. Він встав, озирнувся. Брудний посуд так і стояв на столі. Настя все-таки пішла.
— Нічого страшного, – заспокоїв себе Сергій, – Після роботи заїду за нею на роботу з квітами. Влаштуємо романтичну вечерю, помиримося. А з матір’ю розберуся як-небудь.

Залишивши бардак на кухні, Сергій одягнув пом’яту сорочку і поїхав на роботу. Весь день він намагався додзвонитися до дружини, але це не вдалося. Сергій пішов з роботи раніше і поїхав до Насті.

— Вона до обіду попрацювала і поїхала, у відпустку, кажуть, – відповів охоронець на прохідній. Сергій почухав потилицю вільною рукою: в іншій він тримав букет троянд. Хоча в магазині його запитували, які квіти любить його дружина, він згадати не зміг. От і взяв універсальні, троянди.

На дзвінки та повідомлення Анастасія так і не відповіла.

Прийшовши додому, Сергій оглянув приміщення. Без Насті у квартирі було темно, душно і нестерпно сумно. Та й досі не прибрано…

Діставши телефон, він зателефонував начальнику.
— Вибачте, сімейні обставини! Потрібно терміново виїхати.
Поклавши слухавку, Сергій скинув із шиї краватку, і став мити посуд. Прибравши квартиру і переодягнувшись, він вирушив на пошуки дружини.

— Я тобі востаннє повторюю! – Сергій ударив по столу, за яким сиділа Ніна Іванівна. – Дай мені її адресу!
—Якщо пішла, значить, не любить! -мати, погано приховуючи радість, намагалася напоумити сина. Вона працювала в «органах» і мала можливість дізнатися адресу брата Анастасії, але робити цього твердо не бажала.
«І чому я знову прийшов до неї?» – подумав Сергій. – «От же прив’язала».

Він хотів наговорити багато гучних і грубих фраз, але його раптом відпустило.
Сергій вручив матері букет троянд, куплених для дружини, і тихо сказав:
— Спасибі тобі мамо за все. Прощай. Забудь і прости нас.
— Як це, прощавай?! Сергію?! – крикнула Ніна, але було пізно. Вона роздратовано викинула букет і вирішила, що ніколи не пробачить сина за такий вчинок.

Сергій не спав усю ніч, а вранці насамперед поїхав на пошуки.
Крім назви села, жодної інформації у Сергія не було. Він три години катався селом і шукав будинок брата на дівоче прізвище Насті, запитуючи всіх підряд.
— Вибачте, а ви не Олексій, випадково? – він звернувся до чоловіка, який рубав на вулиці дрова.
— Олексій, – грізно відповів чоловік.
— А я Сергій. Чоловік вашої сестри.
— Йшов би ти звідси по-хорошому, Сергію!
— Я нікуди не піду без дружини, – упевнено сказав Сергій.
— Це ми подивимося… – Олексій почав махати сокирою.

У цей час із будинку вийшла Анастасія і, побачивши Сергія, завмерла.
— Олексію, стій! – крикнула вона на брата. Той махнув рукою і пішов.
— Розбирайся сама, сестро.
— Вибач мене, будь ласка, Настя! – Сергій простягнув їй букет польових квітів, які купив у бабусі дорогою. – Я досі не знаю, які твої улюблені квіти…

— Ось ці і є найулюбленіші… – сказала вона і прийняла квіти. – До речі, дзвонила твоя мати.
Сергій напружився.
— Навіщо?
— Сказала, що припиняє всі контакти з тобою і якщо її син усе ще мені цікавий, то можу забрати його собі!
— А я цікавий? – з усмішкою запитав Сергій.
— Ну не знаю, – грайливо простягнула Анастасія і, посміхнувшись, взяла під руку тепер тільки свого чоловіка.

КІНЕЦЬ.