– Мамо, ти ж посидиш у п’ятницю ввечері з Богданчиком? І прийди раніше, хочемо тобі дещо розповісти.

Я виростила двох дітей. Сину Георгію 29 років, дочка на три роки молодша. Хто не виховував дітей самотужки, той не зрозуміє, як це. Чоловік, він же батько, випарувався, коли доньці було п’ять – знайшов молодку, народив «нових» дітей.

Свекруха спочатку тяглася до онуків, а потім теж вирішила викреслити їх із життя – адже були вже нові. Мовляв, вибач, на всіх мене не вистачає. Батьки мої жили далеко, тож пнулася я з усіх сил сама.

Як викручувалась — навіть згадувати не хочеться. Але встигала і підробляти, і дочку з сином водити в різні гуртки-секції, і вдома до ночі крутитися. А потім підросли діти, стало легше.

Коли в університет вступила донька слідом за сином, я нарешті видихнула. А коли дочка заміж вийшла за хорошого хлопця, а невдовзі і син одружився, та з’їхали вони всі по своїх кутках, я взагалі вирішила — настав мій час, нарешті зможу пожити, як то кажуть, для себе.

Я, звичайно, фінансово їм допомагала, то в одну, то в іншу сім’ю грошенят підкидала, але вільний час могла проводити своє задоволення.

Почала подорожувати, з подругами театрами ходити, на екскурсії їздити. Навіть подумувала на курси малювання записатися — давно мріяла, та колись не було.

Планів було море, я аж відчувала – ось вони, мої золоті роки! Навіть на побачення ходити почала. Але трохи все пішло інакше, ніж бачилося мені.

Коли дочка народила внучку, я неймовірно раділа. Дітей люблю, особливо стежити за їхніми першими кроками, бачити їхні посмішки. Подобається дивитись, як вони ростуть. Але я ніяк не планувала ростити онуків замість їхніх батьків.

А донька, як дитині виповнилося півроку, ніби з ланцюга зірвалася — ось тобі, мовляв, мама, дитинка, ось тобі її памперси, ти сиди, а ми пішли.

Коли я почала натякати, що взагалі-то у мене теж своє життя є, вона прямо в сльози:

– Мамочко, рідна, ну хто мені допоможе, крім тебе?

Два рази на тиждень у неї спортзал, кілька разів на місяць треба на манікюр-педикюр, ну і у вихідні їм із зятем разом час провести хочеться.

Своя дитина, шкода її. Як тут відмовиш? Але все ж таки поговорила з нею якось серйозно, знайшли компроміс, та й свекруха зі свекром там хороші люди. Якось розділили ми з ними вахти.

А тут син із радісною новиною — скоро стану татом! І ось у нього вже синочок, і – та сама пісня, вже дуже добре мені знайома: давай, мамо, допомагай.

Хлопчик народився хворобливим. Я, звісно, ​​про свої справи забула. Син мій на серйозній роботі, йому відпочивати треба, а невістка не справляється сама — зовсім худа стала, сіпана.

От я й бігла туди кожну вільну хвилину. А як із онуком легше, так із онукою посидіти треба, її батьків відпустити.

Але наче впоралися. Підріс хлопець, зміцнів. Здається, всі можуть видихнути, але ні — без мене їм ніяк. Я сину говорю, мовляв, досить уже дитину на мене скидати, а він щиро здивувався:

«Ти ж бабуся! Це ми, молоді, хочемо гуляти, кар’єру робити, а тобі на радість понянчитися». Мені так прикро стало: для мене, чи що, народжували?

Пропоную найняти няню, готова навіть зі своєї кишені приплачувати, то невістка злетіла:

– Щоб у мене в хаті якась чужа тітка шаркотіла? Ну, вже ні. Та й хіба вона придивиться як рідна бабуся?

Правильно, ніяка няня не помчить у свій вихідний забирати дитину з садка, а бабуся полетить першою. Бо інакше що? Ой, доведеться, значить, нашому котику сидіти в групі одному до ночі. У мене одразу душа на шматки. Звісно, ​​їду і забираю.

А ще у невістки свої уявлення про те, як годувати, виховувати. Мультики — зло, солодке не сміти давати (хіба мед), готувати тільки на пару, ніякого фастфуду. При цьому вони самі можуть відступити від своїх правил, але якщо це зроблю я — конфлікт.

Навіть шапочку з дитини на прогулянці я не можу зняти, не порадившись з невісткою. Наче я двох не виростила і не можу сама вирішити. Ні, я не нянька, звісно. Няні за таке мозгоїдство хоч би платять.

І спробуй вирвись із цього колеса! Вирішила якось до санаторію з’їздити, здоров’я поправити. Поставила всіх перед фактом — давайте ви два тижні всього якось самі зі своєю дитиною впораєтеся.

Так невістка залізла на сайт будинку відпочинку та з’ясувала, що на території є дитячий майданчик. І ось дзвонить вона мені і заявляє, мовляв, дитині потрібне свіже повітря та нові враження.

А те, що я, можливо, з чоловіком хочу поїхати, вона не бере до уваги. Звідки в мене особисте життя?

І ось відчуваю я, що мені не в радість уже з онуком возитися. І люблю його, маленького, але й утомилася неймовірно. Здоров’я вже не те, що замолоду.

І згадую чомусь свою бабусю. Я в дитинстві ніколи не любила в неї залишатися, махала руками і ногами. Вона наче мене й любила, а могла за незначну провину і обізвати, і печінку доїдати змусити, на яку я дивитися не могла.

Невже я скоро на неї перетворюсь? Адже я ще не стара жінка. Думала, мені онуки на радість будуть, почну з ними до зоопарку ходити і до театру. Але я ніяк не планувала, що їх просто скинуть на мене.

І ось кличе мене до себе син, садить за стіл і приголомшує новиною:

– Мамо, скоро ми тобі ще одного онука подаруємо!

Як я не розплакалася — не знаю. Невістка минулого разу зі збереження не вилазила, а зараз все по новій. І зрозуміло ж, на кого старшого спихнуть.

Розумію, що це їхня родина, що мене вони питати не повинні. Але якби вони на себе розраховували! А вони ж онуків просто на мене скидають. З двома я трохи на стіну не полізла, а тут третій на підході.

Що мені робити? З країну кудись закордон стікати від дітей і онуків рідних? Я все життя віддала своїм дітям, а потім і у їхніх дітей купу сил вклала. Я ще для себе пожити хочу! Але не можу.

Джерело