– Тетянка твоя скромна, як вона так швидко заміж зібралася? Чи після зальоту? Не приховуй Валя, я ж по-сусідськи, якщо це правда, то все одно скоро видно буде, – випитувала у Валентини сусідка цікаву новину.

– Та йди ти, пліткарка, тобі яке діло? – обурилася Валентина.

Але з самого рання весь будинок обговорював, що у Вальки, яку чоловік кинув, донька її Таня, та що в окулярах, що зі скрипкою все на музику бігала – добігалась!

Жіноча білизна

Рік тільки як школу закінчила, до ладу не вчилася, не працювала, а туди ж!

І не красуня, а примудрилася, от хитра дівка, знає, чим мужика взяти.

А ходила така наївна, ввічлива, здрастуйте, тітко Поліна, скажіть, будь ласка, тітка Поліна. Он як!

І хлопця кажуть знайшла ого-го!

Далі фантазії у Поліни не вистачало, вона тільки виразно підібгала губи та поспішила розповісти цю гучну новину іншим…

…Валентина була звичайно спантеличена. Вона виховувала дочку одна.

Чоловік, коли Тані було три роки, поїхав на заробітки. Ну а там його й підхопила якась спритна дівчина. Розлучилися, чоловік вмовив на аліменти не подавати, у нього там теж дитина народилася.

Надсилав трохи грошей, але Валі просити не хотілося, вона й сама добре заробляла.

Доньку і танцям, і музиці вчила. Тетянка росла як квіточка. Добра, не примхлива, сумлінна.

І з мамою завжди була відверта. А от коли Таня в коледж вступила її, як підмінили.

Вчиться правда добре і по хазяйству допомагає, але потайлива стала. А потім раптом привела хлопця…

— Мамо, це Василько, ми вирішили одружитися! Він на нашому заводі працює, в гуртожитку живе, – каже.

І дивиться на нього закоханими очима. А він незрозумілий якийсь, начебто посміхається, ввічливий, але Валі хлопець чимось одразу не сподобався.

Намагалася у Тані запитати до чого такий поспіх, скільки вони зустрічалися, з якої він родини? Але дочка тільки махала рукою:

– Мамо, я Василька майже рік знаю. І взагалі, це особисте!

Ось і зрозумій її…

Валя передумала, ну а може їй здається, що Василько дивний, може Таня щастя своє знайшла, адже потім вона матері не пробачить, що життя їй зіпсувала?

А криється, так це може тому, що вона Таню завжди застерігала, що чоловікам не треба одразу довіряти.

Сама вона Тетянку одна ростила, от і хвилювалася за неї. А в результаті он як обернулося. Хоча може все не так погано, може хоч у Тані життя складеться?

А що, буде у Валентини онук чи внучка, це ж яка радість!

А Василько може просто розгубився, а я вже злу тіщу увімкнула, що він моєї доньки не вартий.

Ну що з ними робити, нехай одружуються, все одно наперед не вгадаєш…

Вмовила себе Валентина, хоча серце в неї не було на місці. Весілля зіграли скромно, вдома. Батько Тетянки навіть розщедрився, надіслав поштою і подарунок на весілля.

Сам правда не приїхав, дружина не пустила, проблеми у них якісь…

Василя батьки не приїхали. У нього батьки далеко живуть, старі вже, він аж п’ятий у сім’ї.

У них у селі повен дім, онуки, правнук є вже, їм не до нього.

– Мамо, ти з ним трохи м’якше будь, – казала Тетяна. – Він з юності сам по собі, сам на життя заробляє. Батькам він не потрібен. Він же з ними не живе, по господарству не допомагає, як старші. Грошей у хату не приносить, от і не потрібен він батькам, мамо. Окрім нас у Василя немає нікого.

-Це Василь сам тобі так сказав? – похитала головою Валентина.

-Ну, звичайно сам, мамо…

…Жити стали у Валентини. Василь хлопець гуртожитський, на квартиру поки не заробив.

Сусідки очі примружували, все до Тетянки придивлялися.

Потім махнули рукою – набрехала Поліна, немає зальоту ніякого!

Валентина коли це зрозуміла, навіть трохи засмутилася. Вона вже ж і про онуків розмріялася.

Тетяна коледж закінчила, на роботу влаштувалася. Василь багато працює, часто затримується, заробітки правда поки що його невеликі.

А тут ще заслаб Василь трохи. Вдома на лікарняному сидить, відсипається.

У суботу Валентина смажила на кухні гриби. Василь лежав у кімнаті перед телевізором, а Таня побігла в аптеку.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

– Таня ключі забула, чи що? – подумала Валя і побігла у коридор.

Вона відкрила двері та застигла від здивування.

На порозі стояли якісь не молоді вже чоловік і жінка.

– Здрастуйте, скажіть, а Василь тут живе? – запитав чоловік.

– Здрастуйте, проходьте, а ви хто? – здивувалась Валентина.

– А ми його батьки, – сказала жінка. – Ось, знайшли нарешті нашого синочка-втікача!

У Валентини від їхніх слів аж мурашки по спині пробігли…

– Як це втікача? – ахнула вона.

Жінка не розуміла, що відбувається. А далі почалося неймовірне!

Тут і Тетянка з аптеки повернулася. Вона почула останню фразу, запитливо глянула на гостей, зблідла і здивувалась – що то за люди?

Тут і Василь, мабуть, почув знайомі голоси, не сховаєшся тепер. Він вийшов з кімнати.

-Мамо, тату, привіт, я такий радий, що ви приїхали!

А вони йому навперебій:

– Ах ти радий?! Та що ж ти виробляєш, синочку ти наш?! Люба всі очі виплакала, де мій коханий чоловік? Діти забули, як татко виглядає, два роки не бачили вже.

Люба дояркою влаштувалася, город нас рятує, та наші з дідом пенсії.

А ти в нас значить в місто поїхав, а Любочку з дітьми на нас лишив?

– Вибачте, – втрутилася Тетяна, у вас же ще дві доньки та двоє синів, онуки великі, вони ж з вами живуть, а Василько сам по собі! Ви ж навіть на його весілля не приїхали! За що ви на нього так?!

– Яке весілля, дівчин? – обурилася мама Василя, – Ви так і не зрозуміли? Василь одружений, у нього дружина Люба і двоє діток.

Він поїхав, сказав влаштується і дружину з дітьми забере. А потім паспорт загубив, спеціально видно і зник! Телефон поміняв і втік! Ледве розшукали!

Таня стояла біла, то на Василя, то на його матір із батьком дивиться.

Валя не знала, що й сказати. Та що ж це таке?!

І тут Таня раптом заговорила крізь зуби. Валя її такої ніколи не бачила і голосу такого не чула.

– Значить сирота ти Васильку при живих батьках, як ти мені казав?

Жив ти без кохання та ласки, так?

Все братам і сестрам дісталося, яких і близько немає, так?

А я значить єдина у світі, хто тебе розуміє, твоя кохана, так?

А з дітьми ми поки що почекаємо, тому що в тебе їх уже двоє є, а не тому, що ти хочеш нам спочатку підробити.

Та й навіщо тобі ще діти, ти ж від своїх втік, щоб жити чужим коштом і не напружуватись?!

Ану забирайся з нашої з мамою квартири, п’ять хвилин в тебе є на збори!

У темряві на кухні Таня беззвучно плакала. Валя підійшла, обняла її. І в самої сльози покотились.

– Мамо, за що він мене так? Адже я його любила, шкодувала, підтримувала, мамо!

– Таня, ох Таня, я зрозуміла, що шкодувала. А знаєш, може, й добре, що так? Поки дітей немає, поки ти ще молода?

– Ну ма-а-мо, ні, ну ти пам’ятаєш, що Василь сказав йдучи, коли я його виставила? Сказав – подивися у дзеркало, ще пошкодуєш, кому ти взагалі потрібна! Він сказав так, ма-амо, – і великі гіркі сльози покотилися по щоках Тані…

…– Тетяно Віталіївно, – голос помічника відвернув Таню від спогадів. – Ось графік прийому з особистих питань та матеріали до наради на понеділок. Машина стоїть біля другого виходу, хороших вам вихідних.

-Дякую, Олеже, ти вільний, п’ятниця, ти теж їдь додому.

Тетяна набрала номер телефону матері.

– Мамо, я з роботи виїжджаю, скоро буду. Микола вже приїхав? А дівчатка, що роблять? А-а-а, маму чекають! Ну скажи їм, що я вже їду. Усі вихідні разом проведемо, на озеро поїдемо. Погода чудова, досить працювати…

Тетяна вийшла зі свого кабінету і зачинила двері з табличкою «Заступник директора з управління персоналом».

На дачі Тетяну чекали її рідні. Мама, чоловік Микола і дві донечки, зірочки її кохані.

Ну і песик, мамин улюбленець!

– Дякую тобі Василько, негідник ти такий і втікач! – думала Тетяна.

– Де ти зараз мені та діла немає.

Але твоя потрійна зрада, коли ти і дружину з дітьми, і своїх батьків, і мене, наївну дівчинку зі скрипкою зрадив, все в моєму житті змінила.

Я не озлобилася, ні! Просто в мене очі розплющились, за один день я тоді подорослішала!

А ти, Васильку, живи собі… Як виходить тобі…

КІНЕЦЬ.