– Донечко, вас чекати в неділю? – поцікавилася я в доньки.
– Ну звісно, – відповіла вона.

Я чекала на дітей та готувалася до їх приїзду.

Хотілося пригостити їх чимось смачненьким. Прибрала в домі та привела себе в порядок. Накрила стіл, залишилося тільки чекати гостей. Але в назначений час так ніхто й не приїхав. Я вже стала переживати, можливо, у них щось трапилося.

Мені хотілося дати дітям значну суму грошей. Я знала, як вони мріють про нове авто.

Тоді я вирішила набрати номер доньки. Вона підняла слухавку та сонним голосом мовила:

– Мамо, я зовсім забула, що ми мали до тебе приїхати.

– Хочеш сказати, я дарма два дні готувалася до вашого приїзду?

Тим паче в мене сьогодні день народження.

– Мамо, ми завтра обов’язково приїдемо. Я щось закрутилася і зовсім забула. Нічого.

Я кинула слухавку. Мені стало так прикро. Я викинула все приготоване для них. А потім зібрала речі, взяла гроші, які хотіла подарувати дітям, та поїхала на відпочинок у курортне містечко Трускавець.

Це був прекрасний відпочинок.

Якось в парку до мене підійшов чоловік, він запропонував мені сходити разом на каву. Сергій Іванович колишній суддя. Мені з ним було легко та цікаво.

Він знав безліч цікавих історій, я також розповіла йому про своє життя.

Ми закохалися одне в одного.

Перед моїм від’їздом Сергій Іванович запропонував мені з’їхатись.

– Олено, в мене квартира, пенсія. Ми можемо разом проводити час, ходити в кіно, відпочивати.

Я не знала, що йому відповісти. В мене діти, онуки.

– А що вони…У них своє життя. Приїжджатимуть до нас у гості, – заспокоїв мене Сергій Іванович. У той момент мені чомусь одразу згадався вчинок доньки. І я погодилася.

Через тиждень я повернулася додому.

На дверях моєї квартири висіло оголошення з проханням допомогти знайти жінку.

– Олено, це тебе ж шукають? – поцікавився Сергій Іванович.

– Це моя донька, мабуть, – відповіла я.

– Хіба ж вона не знала, що ти поїхала на відпочинок?

– Ні.

Раптом на сходах з’явилася моя донька.
– Мамо, ми де ти пропала?

Ми тебе всюди шукаємо!

– Відпочивала. У мене теж можуть бути свої клопоти та справи. А це Сергій Іванович. Ми плануємо жити разом.

– Нічого не розумію.

– Не хвилюйся. Зі мною все гаразд. Хіба ти не хочеш, щоб я була щасливою?

– Хочу.

– Ну й добре. Ходімо, я подарую вам сувеніри, які я привезла з відпочинку.

А ви б наважилися на такий спонтанний відпочинок?

КІНЕЦЬ.