– Мамо, тату, я не буду робити це потайки від вас за вашими спинами, мені 32 і я не боюся вам сказати, що я міняю ім’я! Це тверде рішення, якби ви не просили, і навіть спадку мені не треба! – та вечеря у батьків не була приємною.

Вони дуже на мене образилися, але я рішення не зміню. Ну от чим вони думали, коли мене називали??? Мені вистачило дитинства, але і у дорослому житті все продовжилося.

Ні посади хорошої я не маю, ні особисті стосунки не клеються, бо хто хоче дівчину, а тим паче дружину і матір своїх дітей х таким іменнячком? В моєму дитинстві так звали 90-річну бабусю, я5ка жила через дорогу. А мої батьки так назвали мене!

Отже. Мене назвали Єфросинія, Фрося – просто. Або ще краще – Проня. Так мене назвали на честь бабусі, матері тата. Я дуже любила бабусю, вона була чудовою, доброю людиною.

Бабуся зовсім не комплексувала з приводу свого імені. Їй, народженій ще у 30-ті роки, її ім’я здавалося цілком природним і красивим, особливо на тлі того, як пролетаріат називав дітей у ті роки.

Ні, звичайно, Гертруда (героїня праці) – це ще було сяк-так. Але хлопчик Трактор або дівчинка Владлена (Володимир Ленін), яких було чимало в ті роки, робили Єфросинію просто гарним радянським ім’ям.

Але ж не сьогодні! За всієї любові до бабусі та своїх батьків, я вирішила змінити своє імя. Терпіти далі вже немає сил Думаєте, легко жити, коли всі десять років у школі тобі слідом і пацани, і дівчата співають пісеньку:

«Біжить полем Фрося з синім-синім носом»

А варто тобі озирнутися, відразу відвертаються, заливаючись сміхом. Або взагалі, ляпнуть тобі в обличчя синькою, щоб як у пісні.

А як це, коли знайомишся з хлопцем, а він пирскає сміхом, почувши твоє ім’я? І це не залежить від твоїх особистих якостей, від того, яка ти людина.

Просто в тебе смішне ім’я і над тобою можна кепкувати. Адже ти худеньке дівча здачі дати не можеш, і в тебе немає старшого брата, який би міг за тебе заступитися.

Так, діти, звичайно, жорстокі. І часто їхня жорстокість не має раціонального пояснення. Але, дорогі батьки, ви повинні були хоч трохи замислитися перед тим, як давати дитині таке ім’я.

Хоч трохи проаналізувати ситуацію, що буде, коли дитина підросте, піде до школи, потрапить у соціум? Що ними рухало? Бажання догодити бабусі чи просто хтось розум в той момент вимкнув тумблером?

Як там вже було, я не знаю, але у 32 роки моє терпіння закінчилося. Я не знала на той момент, чи знайду я спокій після зміни імені.

Але виявилося, що це саме той випадок, коли форма визначає зміст. Ось уже кілька років я живу спокійним життям, вийшла заміж, влаштувалася на хорошу роботу, у мене все добре.

І ось хоче сказати всім, спираючись на власний досвід. Майбутні батьки, будь ласка, коли називаєте свою дитину, включайте мозок!

Ваші «оригінальність» і «нестандартне мислення» навряд чи припадуть до душі вашій дитині.

Джерело