– Мамо, там після кожного разу, коли сходиш в душ, треба за собою натерти кран. Рушником можна витертися лише один раз і одразу кидати його в прання. Якщо я десь кинув не ту футболку, я такі нотації вислуховую. За те, що я люблю поїсти на ніч, те саме.

Я слухала свого Романа і не знала, як реагувати. Син повернувся додому з речами. Він був розгублений, хоча намагався виглядати впевненим. Я бачила, як йому важко.

– Ромо, ну що ж сталося? Ви ж так добре ладнали, я ж бачила. Софія – чудова дівчина, ви так пасуєте одне одному. А тепер ти тут із речами, – сказала я, намагаючись якось делікатно розібратися в ситуації.

Син відставив чашку з чаєм на стіл і провів руками по волоссю:

– Мамо, я люблю її, але вони там із її мамою просто повернуті на чистоті. Розумієш, не просто на звичайній чистоті, а на якійсь маніакальній.

– Ну, всі жінки люблять порядок, – промимрила я.

– Це не порядок, мамо. Це якийсь чистюльний табір.

Я мовчки дивилася на нього, і він продовжив:

– Вони зі своєю мамою взагалі все роблять разом. Софія не може просто вирішити щось сама. Наприклад, яку скатертину на стіл покласти чи якого кольору рушники повісити у ванній.

Треба радитися з мамою. Її мама вирішує все. І якщо ти зробиш щось “не так”, то починається лекція на пів години.

– І що, вона теж тебе вичитувала? – запитала я, відчуваючи, що зараз буде найцікавіше.

– О, мамо, ще й як. Слухай: одного разу я, як завжди, повернувся з роботи, трохи втомлений. Поклав ноутбук на стіл. А стіл, – він зробив драматичну паузу, – без скатертини.

Софія тут же підбігає і каже: “Ромо, тут не можна класти речі без серветки!” Я спочатку подумав, що це жарт. Але ні, вона серйозно.

Я вже ледве стримувала сміх, але Рома не помічав цього і продовжував:

– А ще одного разу я захотів поїсти бутербродів увечері. Ну, захотів і все. Софія з мамою почали мені читати лекцію про здоровий спосіб життя, шкідливість перекусів після шостої години й про те, що нормальні чоловіки так не роблять.

– Рома, але ж ти дійсно їсиш на ніч. І ти ж знаєш, що це не дуже добре, – спробувала я вставити слово.

– Мамо, це не виправдання! Вони ще й заставили мене все вимити після цього – стіл, дошку, ножі, навіть кришечку від майонезу!

– Може, вони просто хочуть, щоб у квартирі був порядок?

– Це не порядок, мамо. Це якась секта чистоти. Зранку – пилосос, вдень – дезінфекція ванної, ввечері – обов’язково протерти всі ручки дверей спиртом.

Одного разу я забув про їхню “техніку безпеки” і поклав пакет із хлібом прямо на стіл. Ну, ти розумієш, просто на стіл. Софіїна мама сказала, що я “приніс бруд у їхній дім”.

– І що ж вона зробила?

– Вона забрала хліб і дезінфікувала його спиртовою серветкою. Я просто дивився на це і не вірив своїм очам.

Я не змогла стриматися і розсміялася. Але Рома, навпаки, став ще серйознішим.

– Мамо, це не смішно. Я спробував із нею поговорити. Казав, що так не можна, що це занадто. А вона плакала. Казала, що я не поважаю її маму і не ціную їхній порядок.

– То що ти тепер хочеш робити?

– Я не знаю, мамо. Люблю її, але жити там більше не можу. Я відчуваю себе не чоловіком, а учнем у школі порядку.

Я задумалася. З одного боку, Софія справді хороша дівчина, і я бачила, як мій син її любить. З іншого боку, ця ситуація з їхніми “чистими правилами” виглядала якось і справді дивно.

– Ромо, ти маєш поговорити з нею ще раз. Скажи, що хочеш окремого життя, без її мами. Зніміть свою квартиру, і ви побачите, як це бути наодинці. Може, тоді все владнається?

Він похитав головою:

– А якщо ні? Якщо вона така сама, як і її мама?

– Тоді, синку, ти маєш вирішити, чи можеш ти з цим жити. Любов – це добре, але якщо тебе не влаштовує оця рутина, то чи буде це щастям для вас обох?

Він мовчки подивився на мене, потім кивнув і пішов у свою кімнату. А я сиджу оце і й думаю: чи правильно я зробила, чи, може, мала сказати щось інше?

Джерело