Антоніні було дуже прикро. Її син тільки нещодавно одружився, а буквально через пару тижнів вони з дружиною без видимих причин вирішили харчуватися окремо і син сказав, що придбає ще один холодильник.

— Навіщо, сину? — здивовано запитала Антоніна.

— Ми вирішили, що так буде краще.

Син не пожартував, невдовзі на тій самій кухні, де вони зробили ремонт з покійним чоловіком, з’явився другий холодильник. «Слава Богу, що хоч замок не повісили» — хотіла сказати Антоніна, але вирішила, що краще помовчати.

Тепер їжу Антоніни, яку так любив її син, ніхто не їв, окрім самої жінки. Він приходив з роботи і їв сумнівні напівфабрикати. Нічого страшного не було б, якби невістка готувала, але їй було ніколи. Вони обидва працювали, тому вдень обідали у кафе, а ввечері їли напівфабрикати, які можна приготувати за кілька хвилин.

— Синку, у тебе якийсь блідий колір шкіри, я суп зварила, присядь, перекуси.

— Дякую, мамо, справді живіт щось болить. Антоніна потай від невістки почала підгодовувати сина своїми стравами. То він посеред робочого дня заїде, то на роботу піде пізніше, ніж дружина та Антоніна в цей час його погодує.

Але одного разу невістка раніше повернулася з роботи і побачила, як Сергій з апетитом їсть смачний плов. — Сергію, в чому річ? — суворо запитала невістка. — Віро, ти не ображайся, мені просто захотілося гарячої їжі.

— Виходить, я погано готую, якщо ти досі не можеш відмовитися від маминої їжі?

— Сонечко, ти чудовий кулінар, але готуєш нечасто, а у Сергія шлунок болить. Невістка страшенно розгнівалася. Вона сказала, щоб Антоніна займалася своїм життям і не лізла до їхньої родини. Антоніна лежала і не могла заснути.

Було боляче та прикро. Вона ніколи не ображала невістку. То чому ж дружина її сина так ставиться до неї? Сергій пропонував дружині розміняти житлоплощу, але її не влаштував такий варіант.

— Ось ще, придумав! І що ми отримаємо? Крихітну кімнатку?

Свекруха вічно жити не буде. Настане час і квартира стане нашою, а поки що живемо та терпимо — сказала Віра.

Антоніна проплакала всю ніч. Виходить, невістка з сином чекають, щоб вона якнайшвидше померла, а вони б отримали всю квартиру.

З того часу вона взагалі припинила спілкування з сином та невісткою. Тільки віталася з ними вранці, на цьому все закінчувалося. Антоніна знала тонкощі проживання в комунальній квартирі, вона почала спілкуватися з сином та невісткою, як з сусідами по комуналці. Якось Сергій вийшов зі спальні, на ньому «обличчя не було».

— Мамо, у тебе є ліки від температури?

— Запитав він.

— А що таке, синку? Ти захворів?

— Ні, Вірі погано. Антоніна зайшла до спальні, Віра лежала на ліжку, навіть не ворухнувшись, у неї були червоні щоки та губи. Антоніні стало шкода невістку.

У Віри у цьому місті не було родичів. Вона викликала бригаду швидкої допомоги. Вона розуміла, що дружина сина ще дитина, вона тільки намагається здатися дорослою та незалежною жінкою. Антоніна відправила сина в аптеку по ліки, які прописав лікар, а сама заварила для неї малиновий чай.

— Дякую Вам — сказала Віра.

— Не хвилюйся, доню, скоро стане легше. За кілька днів Вірі полегшало. Вона прокинулася і побачила свекруху, яка принесла їй свіжу постільну білизну.

— Антоніно Семенівно, дякую Вам величезне. Знаю, що ви ображаєтесь на мене, мені дуже шкода, що так сталося.

— Тихіше, доню, відпочивай, потім поговоримо.

— Ні, я хочу, щоб Ви мене вислухали. Віра сіла на ліжко і подивилася на жінку.

— Мене мама завжди попереджала, що свекруха є головною небезпекою для шлюбу. Тому я хотіла одразу поставити себе у сильну позицію та показати, що я тепер головна жінка у житті Вашого сина. Антоніна обійняла невістку.

— Не хвилюйся, люба, у нас все буде чудово. Коли Сергій прийшов з роботи, він побачив, як Віра обіймає його матір. Вони разом дивилися альбом з сімейними фотографіями.

— Я приніс нам смаколиків до чаю, — сказав він.

— Сергію, сідай обідати, мама приготувала домашню їжу і спекла торт для нашої родини. Тепер Антоніна була щасливою. У них з невісткою налагодилися стосунки і жінка відчула, що тепер усе буде гаразд. А що ви думаєте щодо цієї ситуації? Пишіть у коментарях!

КІНЕЦЬ.