Чоловік зібрав речі у старий коричневий чемодан і пішов після того, як зухвала білява дівиця заявилася до них у квартиру зі знімком УЗД, що свідчив про те, що вона при надії.

Олена, з двома синами-близнюками, що хапалися їй за спідницю, розгублено дивилася вслід чоловікові, який ішов. У її світі чоловіки так не чинили.

Але цей світ довелося залишити в минулому, хоча Олена навіть кілька разів ущипнула себе, щоб перевірити, чи не сниться їй усе це. Вона завжди вважала, що ощасливила Костю своєю присутністю в його житті. Та, судячи з усього, сильно помилялася.

Знали вони одне одного з дитинства, тусувалися в одній компанії. Костя був лоповухий, незграбний і такий худий, що кожна бабуся одразу мріяла його нагодувати.

Того спекотного літнього дня їм було нудно: школа залишилася позаду, університетське життя ще не почалося. Високим куполом неба котився яскравий диск сонця, плавлячи їхні юні незміцнілі мізки.

Олена та її подружки були всі як одна — тонкі й засмаглі. Хлопці – міцні та білозубі. Окрім Кості, звісно.

— Олено, а ти знаєш, що Костя в тебе закоханий? — голосно спитав Вовка.

У Вовку тоді всі були закохані, і трошки сама Олена. Через це вона голосно розсміялася, щоб підіграти Вовці, і зухвало запитала в Костика:

— Правда, Лісков?

— Правда, — відповів він, вкрившись червоними плямами.

— Так, може, весілля зіграєте? — запропонував Вовка. — Олена ж давно за тобою сохне, Костю.

Незрозуміло, навіщо вона тоді вплуталася в цей розіграш. Ніхто не думав, що Костя їм вірить. Олена кокетливо нахиляла голову, кліпала величезними віями. Костя червонів, бліднув, збігав їй за величезним букетом і ігристим для інших.

Вони гуляли до світанку, і вона навіть дозволила йому раз поцілувати себе.

А наступного дня, коли він прийшов і стояв у неї на порозі з дурними ромашками, Олена сказала, що він дурень, і що вони пожартували.

Через три дні мати знайшла Костика непритомним із порожньою упаковкою від снодійного. Його ледве відкачали. Олена плакала, сидячи в палаті й тримаючи його за руку. Їй було соромно. І на цьому почутті провини пізніше розцвіло кохання.

Мама Кості Олену не любила. Частково через ту історію, адже приховати від неї причину розбитого серця Кості не вийшло, частково через те, що Олена потягла Костю до Києва (бо вирішила, що в їхньому провінційному містечку робити нічого).

І навіть коли Олена подарувала синові близнят, не особливо раділа. Тепер, напевно, святкуватиме: нарешті син позбувся цієї “вампірші”!

Першою прийшла саме вона — пекуча, отруйна хвиля гніву.

Олена стиснула кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні. Як він посмів? Після всіх цих років, після того як вона витягла його з того світу, кохала, подарувала йому дітей…

Потім накотило інше. Страх. Холодний і тверезий. Як вона буде одна? Двоє малюків, оренда, відсутність досвіду роботи… Думки плуталися, дихання прискорилося. Вона машинально притиснула до себе дітей, ніби боялася, що й їх у неї відберуть.

А потім… нічого. Просто тиша. Олена повільно опустилася на диван. У голові дзвеніло. Вона дивилася весільну фотографію на стіні й думала: тепер я сама.

Коли діти заснули, Олена вийшла на вулицю: їй здавалося, що у квартирі нічим дихати. Нічне повітря густішало, наливаючись вологою і гіркотою полину.

Олені здавалося, що це сон, який застав її після чергової безсонної ночі з близнятами. Костя не міг з нею так вчинити. Вона пам’ятала, як він сказав на третьому курсі:

— Якщо вийдеш за мене, я влаштуюся на роботу, щоб, розумієш, усе як треба було. Ти не пошкодуєш.

— Костю, ти знущаєшся? Ну яке весілля? — питала тоді вона.

А потім на четвертому курсі вона дізналася, що чекає малюків, і він справді пішов працювати, щоб вона могла довчитися і займатися дітьми.

Під ногами хруснув забутий кимось пластиковий стаканчик. Серце защеміло, захотілося повернути ті часи, коли він біг з роботи, щоб скоріше побачити її та хлопців. Невже цього більше ніколи не буде?

Вдома вона металася по спорожнілому розкладному дивані, билася, немов в агонії. Сльози не йшли. У грудях тиснуло і пекло, Олена раптом зрозуміла, чому Костя тоді так вчинив у юності.

А вранці зателефонувала свекруха.

— Що там мій телепень утнув? — суворо запитала вона.

Олена почала плутано розповідати. Не хотіла плакати при свекрусі, але розплакалася.

— Ясно, — коротко відповіла вона і поклала слухавку.

Три дні Олена ходила як у тумані. Телефонувала Кості, той скидав дзвінки. У повідомленні написав, що аліменти через суд і що діти її йому не потрібні.

«Невідомо ще від мене вони чи ні», — написав він.

В Олени було таке відчуття, ніби її вдарили в груди. Що значить, «від мене чи ні»? Він що, серйозно?

На четвертий день задзвонив дзвінок вхідних дверей — вимогливо і довго. Олена підскочила, вирішивши, що це Костя. Але на порозі стояв не Костя. Свекруха.

— Мамо? — розгублено запитала Олена.

— Що ви тут робите?

— Мирити вас приїхала, — пробурчала свекруха.

— Мізків у вас як у червʼяків! Про дітей хтось із вас думав?

Олена хотіла сказати, що вона-то якраз про дітей і думає, але побоялася, що якщо зараз про це заговорить, то знову заплаче.

— Де цей нероба живе?

— Звідки я знаю…

— А повинна! Семен, коли наліво в мене сходив, я заздалегідь знала, що, де і як. За чоловіком слідкувати треба, люба моя! А то думає, дітей подарувала йому і все на цьому! Навіщо йому ця молочна ферма?

Це свекруха так зачепила Олену, що вона синів до трьох років годувала, вважала це неправильним.

— То ви до нас надовго? — промовила Олена.

— Поки не помирю вас, — відрізала свекруха.

— З дітьми в кімнаті спати не буду, у мене мігрені. Тож на кріслі поспиш.

Чинити опір цьому натиску сил не було. Олена зітхнула і пішла діставати з балкона розкладачку.

Вже за півгодини свекруха з’ясовувала, де живе її син, з ким, місце роботи цієї дівиці та ймовірний термін появи на світ дитини.

— Навіть якщо і він батько — нічого, переживеш, — повідомила свекруха.

— Аліменти, звісно, доведеться платити, але жити він із тобою буде.

— Але мамо…

— Я все сказала! І не думай сперечатися.

Костю було навіть трохи шкода: коли свекруха повернулася з поля бою, вона була страшенно задоволена.

— Волоссячко цій козі повисмикувала. Твою роботу, між іншим, зробила. А господиня з неї так собі, я скажу: павутиння по кутах, килимок весь брудний. Мій Костик такого не любить, швидко звідти втече.

Олена зараз була на такій стадії, що зовсім не хотіла ніякого повернення: їй було прикро за себе і за хлопчиків, і незрозуміло, чому Костя так з нею вчинив.

Вона не закинула догляд за собою, домом і дітьми також займалася. Що йому ще треба? Але свекруха тиснула на Олену авторитетом, і Олена її слухалася.

Спочатку свекруха відправила її до перукарні та до магазину за вбранням. Потім заявила, що така краса пропадати не повинна, і змусила скласти резюме.

— Хлопців у садок час прилаштувати, великі вже. А ти не для того диплом отримувала, щоб вдома сидіти.

Олена ніколи в своєму житті не працювала: поки вчилася, мама їй грошей трохи надсилала, та курсові за гроші одногрупникам писала, ось і весь дохід.

Підвищена стипендія, до двадцяти одного — пенсія по втраті годувальника, потім Костя став допомагати. А тепер — працювати. Було страшно.

Її ще й взяли, чому Олена була сильно здивована.

Садочок свекруха по своїх каналах вибила — не дарма все життя пропрацювала в освіті. Костю змусила дітей із садка забирати.

— Мамо, раз ти приїхала, могла б сама їх забирати, — мямлив він.

Але Костя зі своєю мамою теж сперечатися не вмів, тому скоро життя стало таким: вранці Олена бігла на роботу, свекруха відводила дітей у садок, увечері Костя приводив хлопчиків, а Олена на цей час мала бути вдома при параді й смажити котлетки або ще щось апетитне.

Свекруха була розумною жінкою: білява дівиця почала влаштовувати скандали, Костя скучив за домашніми котлетами та чистотою, згадавши, заодно, що на нього чекає три роки підгузків і криків, хлопчики горлали щоразу, коли батько йшов.

Не врахувала свекруха тільки одного: що Олені це життя сподобається.

Займаючись домом, вона ніколи не відчувала, що її працю цінують — Костя і справді любив чистоту, але вважав само собою зрозумілим, що Олена готує та прибирає, діти так і зовсім зводили всі її зусилля нанівець.

На роботі ж у неї все одразу стало виходити, і начальниця, сувора жінка з намальованими бровами, хвалила Олену і ставила її в приклад.

На вихідних можна було йти гуляти в парк, а не сидіти біля телевізора, і волосся можна було пофарбувати в будь-який колір, хоч у синій.

Тому коли Костя прийшов із пониклою головою і сказав, що він так більше не може, Олена раптово заявила:

— А я теж. Пропоную офіційно подати на розлучення. А маму можеш до себе забирати, нехай вона нову твою дружину вчить, як жити.

Про останнє вона, звісно, так сказала, більше щоб Костю налякати: свекрусі Олена була вдячна.

І не гнала її, хоча чесно сказала:

— Мамо, я не хочу з Костею миритися. Там дитина, йому батько потрібен. Хлопців він не кидає. А я і сама впораюся.

— Та яке там сама! — обурилася свекруха. — Кому ти будеш потрібна з причепом двійним!

Олена подивилася в дзеркало. Сьогодні на роботі водій їй шоколадку подарував. Просто так.

Ні, звісно, вона не збиралася ніяких фліртів зараз крутити. Але чи буде вона комусь потрібна…

— Мамо, я онукам вашим потрібна. А інше як вийде.

Свекруха позітхала, але робити нічого — довелося їй змиритися з рішенням Олени. Ще місяць вона у неї пожила, поки хлопчики не звикли до садочка, а потім і справді переїхала до сина.

— Доведеться вчити цих замазур, як прибирання робити, — повідомляла вона. — Ти якщо що, телефонуй — якщо треба з хлопцями посидіти, я приїду. Мало що, на побачення покличуть. І шоколад досить їсти — потовстієш же.

Олена посміхнулася. І подумала, що, можливо, і справді варто якось попросити її посидіти з синами…

Так що, свекрухи бувають різні

Любі читачі, чудового вам дня та настрою!