– Мамо, ну чому ти мені нічого не сказала? Знаєш, як мені соромно було? – каже мені син.

Я мовчу, бо навіть не знаю, що маю йому на це відповісти. Сину стало соромно, коли він з сімʼєю приїхав на Великдень в село паску святити, і побачив мене. Йому не сподобалося те, як я виглядала, а точніше, у що була одягнена.

Я бачила, як невістка кривилася, але під церквою вони мені нічого не сказали, просто привіталися і стали поруч зі мною.

Після Служби ми всі поїхали до мене додому, прийшла ще моя рідна сестра з чоловіком, вона якраз з Італії приїхала на Великдень у відпустку. Ми гарно посиділи, поговорили, і розійшлися.

Син з невісткою довго не були. Навіть годинку не посиділи за столом. Невістка сказала, що у неї голова болить, я дала їм ще з собою трохи страв, бо ж наготувала багато, а сама все це я не з’їм, і вони поїхали.

А ми з сестричкою ще довго говорили, ніяк наговоритися не могли, бо ж давно не бачилися. Людмила моя молодша сестра, вона ще 10 років тому наважилася в Італію на заробітки їхати.

Молодець, що так зробила, бо тепер діти Люди живуть значно краще. Вони з чоловіком жили небагато, трьох дітей ростили, і заради дітей сестра і поїхала.

За 10 років вона вже дві квартири купила двом старшим дітям. Каже, що тепер ще хоче молодшій доньці квартиру придбати, щоб було всім порівну, тому мусить ще років 5 працювати.

Найсумніше, що для себе з чоловіком сестра ще нічого не придбала. Вони як жили в старій хаті, так досі і живуть, бо спочатку все дітям.

Я теж живу небагато, у мене є свій невеликий будинок, без ремонту давно, але я і тому рада. Скрутно з грошима стало відтоді як я на пенсію вийшла.

У мене пенсія мінімальна, тому я змушена економити на всьому. Але маю якийсь город біля хати, господарку, то так і даю собі раду.

Мій єдиний син давно поїхав в місто, вивчився, став непогано заробляти, одружився. Тільки от невістка мене не любить, не підтримує спілкування і приїжджає хіба що по великих святах, і то не завжди.

Тому я дуже здивувалася, коли побачила машину сина під нашою церквою в селі, я думала, що вони в місті паску святити будуть. Але і зраділа, бо дуже люблю і сина, і внуків.

На Великдень довго вони в мене не були, але син приїхав сам через два дні до мене, і відразу почав цю неприємну розмову.

– Ти не ображайся, мамо, але так як ти була одягнена під церквою, то сором. Твоїй спідниці напевно років 20, і черевики ті давно вже пора викинути, – каже. – Ти ж бачила сама, як святково були одягнені інші люди.

– Бачила, але хіба я винна, що в мене грошей нема? Ціни на одяг великі, а заради одного разу щоб людям показатися я не можу витрати всю свою пенсію, мені ж ще потім цілий місяць треба за щось жити, – виправдовуюсь я.

– Ну вже якщо така справа, ти могла і мені сказати, я б тобі позичив на одяг, – каже син.

Я як почула це його «позичив», то мені аж зле стало. Мамі рідній зичити? А чого не можна купити просто так, хіба я не заслужила? Невістка була одягнена як з картинки, на дружину йому грошей не шкода, а на маму шкода.

Але це ще не все. Далі син мені сказав, що якщо в мене така критична ситуація з грошима, то мені треба попросити сестру, щоб мене в Італію на заробітки з собою взяла.

– За два-три роки заробиш собі на безбідну старість, – сказав син.

Він пішов, а мені плакати хотілося. Мені 62 роки, я ніколи ніде не була, куди мені за кордон на старість рипатися.

Але слова сина змусили мене задуматися. А що б ви мені порадили?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Джерело