– Мамо, невже ти серйозно? Ну куди ми підемо, о восьмій вечора… – сказала Марина  тремтячим від образи й сліз голосом.

– А мені – так куди хочете! Он у тебе чоловік є, хай і вирішує! Чи він тільки за столом ложкою працювати вміє? – Інна Василівна навмисне сказала цю фразу якнайголосніше, щоб зятю було чути навіть на кухні.

– Мамо, навіщо ти так? Ілля лише з роботи прийшов. Він о шостій ранку їде, і о восьмій повертається. Ти ж сама запропонувала нам пожити…

– Марина намагалася відповідати спокійно, щоб уникнути чергового скандалу.

– Ось саме! Пожити, а не ледарювати! Окрім роботи, є ще й домашні справи! Одна на собі тягти все, я не збираюся. Сіли, й поїхали на старій немічній… – Інна Василівна заплакала.

– Марино, збирай речі! Я допоможу тобі. Я більше в цьому будинку не залишусь! – Ілля увійшов до кімнати й спокійним тоном промовив дружині.

Марина подивилася на чоловіка і, здається, хотіла щось сказати. Однак наступної секунди по очах Іллі зрозуміла, що переконувати його безглуздо. Жінка глянула на заплакану матір, що стояла біля вікна, і пішла в кімнату складати речі.

Скандал, що стався сьогодні, останнім часом був далеко не єдиним. Просто цього разу крапка кипіння дійшла до краю, і Ілля нарешті прийняв рішення. А починалося все непогано…

…Марина з’явилася на світ і виросла у звичайній родині. У своїх батьків Марина була первістком. Через п’ять років після її появи на світ з’явилася друга дитина, її молодший брат Максим.

Хлопчик з’явився раніше терміну, і з того часу, мати завжди приділяла йому особливу увагу. А Марину вважала старшою, отже, зобов’язаною допомагати.

Недолік материнської любові Марина хоч і відчувала, але не дуже засмучувалася з цього приводу. Вона точно знала, що тато любить її найбільше на світі. Так воно й було насправді.

Справжня трагедія у житті Марини сталася, коли їй виповнилося сімнадцять років. Той фатальний ранок вона запам’ятала на все життя. Вранці батьки, як завжди, збиралися на роботу, а Марина з Максимом до школи.

– Інно, щось мені не добре. Якось у грудях тисне… – поскаржився глава сімейства…

А далі все було, немов уві сні: швидка, екстрена госпіталізація в кардіологію, термінове втручання. Попри те, що лікарі зробили все можливе, наступної ночі люблячого батька та чоловіка не стало…

Як чоловіка не стало, Інна Василівна всю увагу і турботу перемикнула на сина. Коли Марина оголосила, що одружується зі своїм молодим чоловіком, мати відреагувала практично байдуже.

– Ну і правильно. Ми з Максимом вдвох залишимось. У нас по кімнаті з ним буде, а то тулимося.
Марина та Ілля зіграли весілля.

Жити молодятам, як це часто трапляється, не було де. Мати Іллі мала однокімнатну квартиру в іншому місті. Марина про своїх навіть не заїкалася. Вони вирішили винаймати житло.

Оскільки грошей у молодят було не надто багато, з відповідних варіантів була лише обшарпана малосімейка. Але Ілля та Марина особливо не засмутилися.

– Нічого, Маринко, я хлопець рукатий. Зробимо ми з тобою ремонт. Тільки спочатку перетерпіти доведеться. А там, як зробимо ремонт, може домовимося з господарем, щоб викупити її.

– А вже дітки підуть, то кращий варіант шукатимемо, – міркував Ілля, втішаючи молоду дружину.

– Нічого, потерпимо. А ремонт я теж допоможу тобі робити. Я раніше батькові завжди допомагала. Так що деякі знання в цій справі й в мене є.

Від слів молодята досить швидко перейшли до справи. Власник квартири був не проти ремонту. Навпаки, навіть активно підтримував прагнення квартирантів.

Ілля та Марина зробили ремонт на совість. Не швидко звісно, ​​а потроху. Паралельно встигали збирати гроші, бо серйозно зайнялися бажанням викупити квартиру, в яку вклали душу.

Тільки ось господар виявився недобропорядним. Коли Ілля завів розмову про купівлю квартири, власник нерухомості назвав ціну, що майже вдвічі перевищує реальну вартість такого житла.

– Ну, а що ви хочете? Квартира тепла та світла. Та ще й із ремонтом непоганим! – мотивував свою думку власник нерухомості.

– А вас не бентежить, що цей ремонт ми зробили? – Заперечив Ілля.

– Ну, то це була чисто ваша ініціатива. Навіть, якщо я щось обіцяв. Можливо, зараз у мене плани змінилися!

– Тоді ми купувати не будемо. Продовжимо винаймати ще якийсь час, – сказав Ілля, попередньо порадившись із дружиною.

– Ну, це навряд чи вийде… Тому що в мене вже покупці є.

Господар попросив за місяць звільнити квартиру.

– Марино, ти чимось засмучена? З чоловіком не лади? – якось спитала доньку Інна Василівна.

– Та чому одразу з чоловіком… Просто квартиру орендовану треба іншу шукати. А все так дорого.

– Так, дорого нині. Ми Максиму та Валерії шукали квартиру, ціни надхмарні.

– А вони що, разом жити вирішили? – поцікавилася Марина.

Про те, що у молодшого брата з’явилася дівчина, вона знала. А про те, що вони вирішили жити разом, – ні.

– І що, вони винаймають квартиру? У якому районі? – Марину зацікавило це питання, тому що вони з Іллею мали підшукати для себе житло найближчим часом.

– Ні, купили. В іпотеку правда… – невимушено відповіла мати.

– У сенсі купили? А що, Макс так багато заробляє? – здивовано спитала Марина.

– Ну я їм допомогла трохи … – відповіла мати й злегка відвела погляд убік.

– З чого, мамо? З пенсії, чи що? – Марина навіть трохи посміхнулася.

– Та я автомобіль батька продала. Я тобі не розповідала?

– У сенсі продала? А зі мною, значить, із цього приводу не треба ні радитись, ні ділитися? Це що виходить?! – обурилася Марина.

– Дочка, давай не будемо дрібнитися. Гроші знадобилися терміново, та й покупець швидко знайшовся.

– Я просто тебе не стала відривати по дрібницях. А якщо вам жити ніде, то будь ласка – приїжджайте з Іллею до мене. Кімната тепер вільна.

– Поки своє житло не купите, живіть… – запропонувала Інна Василівна, намагаючись якнайшвидше зам’яти незручну тему.

Увечері Марина скаржилася чоловікові на несправедливість, з якою їй довелося зіткнутися.

– Уявляєш?! Не хотіли турбувати по дрібницях!

– Та гаразд тобі, не переймайся. Звісно, ​​справедливо треба було гроші між вами ділити. Але ж ти не будеш з родичами сваритися? Значить, їм потрібніше. Ми з тобою і самі накопичимо. – Заспокоював дружину Ілля.

– От якби тато був живий, він би ніколи такого не допустив, – промовивши ці слова, Марина заплакала.

– Я все розумію.

Попри легку образу, Ілля та Марина все ж таки прийняли пропозицію матері переїхати до неї у квартиру, і якийсь час пожити разом.

Вирішили, що Ілля братиме на роботі сумісництво, щоб швидше накопичити потрібну суму на квартиру, та переселитися у власне житло.

Спочатку життя зі свекрухою було непоганим. Тільки ось, незрозуміло чому, незабаром взаємини між родичами зіпсувалися. Інна Василівна звинувачувала зятя в тому, що він нічим не допомагає в побуті.

– Ти цілий день на своїй роботі, а хто чоловічі обов’язки виконуватиме? – голосила Інна Василівна.

– Мамо, адже він працює для того, щоб ми купили квартиру, – заступилася за чоловіка Марина.

– Ну, звичайно! Ви зараз живете на всьому готовому, а потім з’їдете! Гарний план! Використовуйте мою доброту! – Заплакала Інна Василівна.

– Мамо, та ти ж сама нам запропонувала пожити у тебе!

– Так, запропонувала. Але я ніяк не думала, що в тебе чоловік такий ледар! Він же тільки на роботі по кнопочках на комп’ютері тицяє! Максим, як жив і по господарству допомагав і працював!

Спочатку Ілля та Марина терпіли. Іти їм не було куди, а лаятись, та доводити щось – безглуздо. Але скандали в будинку матері стали регулярними.

Інцидент, що стався ввечері, став останньою краплею. Ілля та Марина зібрали речі. Йти було особливо нікуди, тож першу ніч перекантувалися у хостелі.

Благо, він був розташований неподалік будинку матері. Потім їм дав притулок інститутський товариш Іллі, який на три тижні їхав разом із дружиною до батьків у село.

Цього часу було достатньо, щоб Ілля та Марина знайшли квартиру, оформили кредит та внесли левову частку із накопичень.

Рік Марина з матір’ю не спілкувалися. Вона приїхала до батьківської квартири лише тоді, коли мати повідомила, що захворіла.

– Ой, Марино, дякую тобі, що приїхала… А то й ліків купити нікому, і обід приготувати.

– Ну, про що ти говориш, мамо! Ми таки одна сім’я, і ​​давно вже з Іллею не ображаємося. А що ж Максим із Лєрою тебе не відвідують?

– Та ти що… Лєра ж в положенні. Їм тиша і спокій потрібні, щоб сил набралися. Все-таки молоді батьки, – розповідаючи про це, Інна Василівна трохи повеселішала.

Марина доглядала матір два тижні, поки Інна Василівна не зателефонувала.

– Марино, більше не приїжджай. Мені краще! Лєру в лікарню відвезли сьогодні. Зараз із Максимом по крамницях поїдемо. Стільки всього купити потрібно! – бадьоро рапортувала Інна Василівна.

– Мамо, ти після хвороби сильно не бігай.

– Та ти що! Внучка ж перша! Вони після виписки у мене трохи поживуть, так що ви поки що не приїжджайте, щоб зайву метушню не наводити.

– Гаразд, мамо. Бувай.

Марина поклала слухавку. Увечері вона розповіла чоловікові про те, що сталося.

– Та гаразд тобі, не переймайся! Ти допомогла матері, коли вона занедужала. Твоє сумління чисте, а там, як хочуть! – підтримав Марину чоловік.

– Якби був тато, все було б інакше…

– Марина знову заплакала.

– Та я все розумію …

– Ілля обійняв дружину і запропонував сходити кудись повечеряти.

– Тоді піду переодягнуся, – Марина змахнула сльозинки з обличчя.

– Давай. І помчимо марнувати життя! – з усмішкою відповів Ілля.

А мати… Бог їй суддя! Обрала вона собі улюбленця – нехай тішиться! Той, хто перебував в аналогічній ситуації, мене зрозуміє – це боляче і прикро.

Ти популярна, коли потрібна допомога. А як щастя та радість – йди під три чорти! Ми готуємося стати батьками, працюємо, сплачуємо іпотеку – життя продовжується! Але осад залишається…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.