Про те, що її дочка Світлана виходить заміж, Антоніна дізналася несподівано.

Дочка просто сказала:

– Мамо, ми з Максимом подали заяву, і через два місяці весілля.

Ох, ця молодь, до останнього моменту мовчать!

А найприкріше – Антоніна ще жодного разу не бачила майбутнього зятя, не рахуючи фотографій у телефоні.

Сидів там поряд зі Світланою якийсь непоказний блондин – дрібненький і худенький.

Антоніна б ніколи й не подумала, що висока Світлана з фігурою спортсменки за нього заміж піде.

Вона весь час думала, що це просто друг дочки і все.

– Не зрозуміла – ти за цього Максима виходиш заміж?

– Так, а що?

– Та його ж за твоєю спиною видно не буде!

– Ця фотографія все змінює. Ось коли ти з ним познайомишся, ти сама в нього закохаєшся.

…Знайомство відбулося у батьків Максима. Вони були прості люди, які постійно хвалили свого сина в тому, що він досягнув якихось там висот у програмуванні і влаштувався на добре оплачувану роботу.

Антоніна дивилася на нього і на дочку, і їй хотілося плакати в голос – ну яка ж це пара?

Зі Світланою б виглядав атлетичний спортсмен, або якийсь байкер, але не цей білявий хлопчик в окулярах.

Сидить, мовчить, салати наминає, явно не пара він. Коли мама з дочкою поверталися додому, Антоніна сумно зітхала.

– Ну як, сподобався тобі мій Максим? – з гордістю в голосі запитала Світлана.

– Ну, як він може сподобатися?! – відчайдушно вигукнула Антоніна. – Ти що – його під пахвою носити збираєшся? На весіллі про вас всі пліткуватимуть.

– Хто пліткуватиме? – Світлана зупинилася і серйозно подивилася на матір. – На весіллі будуть тільки наші друзі, які знають нас, і трохи родичів з обох боків.

– Ось ці обидві сторони й пліткуватимуть. І взагалі – чого це ви замахнулися на таке весілля? За чий рахунок бенкет? На мене особливо не розраховуйте.

– За рахунок Максима. Мамо, тобі ж казали – Максим добре заробляє.

– Як можна заробляти великі гроші, сидячи в кріслі?

– Просто, ти не повіриш – і не тільки в офісі, а й навіть удома.

– Та ну тебе! – розсердилася мама. – Нісенітниці це все!

Ніби б і порадіти за дочку треба – у них навіть своя квартира буде, яку батьки зараз здають в оренду, але як тільки в Антоніни перед очима спливав образ майбутнього зятя, то одразу настрій псувався.

Усі два місяці до весілля Антоніна не знаходила собі місця.

Вона чекала, що станеться диво і наречений з нареченою посваряться, але Світлана сяяла ще більше і вже вибирала весільну сукню з черевичками.

– Мамо, як тобі такі черевички? – Світлана дістала з коробки білі човники без підборів.

– Як у бабусі старої, – скривилася Антоніна. – Нареченим каблучки личать.

На роботі подружки-колежанки чекали на запрошення на весілля – ненав’язливо, швидше жартівливо, без вимог.

– Ой, та яке там весілля, – відповіла Антоніна. – Так, увечері посидимо і сімейному колі та й все.

…На весілля було запрошено п’ятеро родичів з боку нареченої, не рахуючи Антоніни.
Вони трималися як могли, щоб не засміятися (а можливо Антоніні це просто здавалося).

За столом вони говорили, що нічого особливого в такій нерівності немає, і пара виглядає гармонійно.

– Ви що, смієтеся, чи що? Ви ж бачите, як це безглуздо виглядає.

Особливо злили висловлювання двоюрідної сестри – та вміла жартувати із серйозним виглядом і було незрозуміло – жартує вона, чи каже правду.

Чомусь Антоніні здавалося, що всі гості стримують сміх, дивлячись на молодих, але довкола всі тільки щиро веселилися.

Дали слово нареченому. Він підвівся і промовив полум’яну промову – спочатку сказав про повагу до своїх батьків і до тещі (на цей момент Антоніна вся зашарілася), а потім звернувся до нареченої зі словами кохання. Дивно, але цей непоказний наречений говорив так гладко й розумно, що він незримо виріс у очах майбутньої тещі.

– А ще я вирішив зробити весільний подарунок моїй улюбленій Світланці!

Він простяг нареченій коробочку. Світлана відкрила її і дістала звідти ключики.

– Це що? – здивовано запитала вона.

– Це ключі від подарунка, що стоїть на вулиці.

Гості вибігли на ґанок ресторану. Боже мій – там стояв новий автомобіль!

Антоніна не вірила своїм очам, втім, і Світлана на це не чекала. Наречена, мало не плачучи, забігала довкола машини.

– Потрібно терміново здавати на права! – радісно вигукнула вона.

– Та не такий він вже й маленький і непоказний, якщо в костюмі! – раптом подумала Антоніна. – Навіть дуже симпатичний, і окуляри йому личать, серйозності надають.

Почалися танці. На одну із повільних композицій Максим запросив тещу. Подав їй руку, відсунув стілець. Ой, як благородно! А взалицяннях зять знається!

– Ви мені вибачте, – сказав Максим. – Я все розумію, вам здається, що я не пара вашій Світлані, але у нас з нею близькі душі, я дуже її люблю. Я сам іноді переживаю, але от я такий, що вдієш? А Світлана мене зуміла переконати в тому, що не треба засмучуватися через ці дрібниці, і я підбадьорився.

– Та я ніколи і не думала, що ви не пара, – збрехала Антоніна. – Я ось іноді просто думала, що ти зробиш, якщо потрібно буде по дому виконувати якусь важку чоловічу роботу, яка тобі буде не під силу.

– Я на неї просто зароблю і найму майстра, який цю роботу виконає професійно!

Три – нуль на користь нареченого! Він тещу тричі вже зачарував: у компліменті під час застільної промови, у подарунку для доньки та в цьому танці.

До кінця весілля Антоніна відчувала себе вже майже закоханою у зятя.

Після весілля Антоніна гордо виставила фотографії у соціальні мережі. Колеги, розглядаючи фотографії, делікатно обговорювали знімки.

– Вам здається, що мій зять не пара для Світлани? У мене також було таке перше враження. Але він просто чудовий. Я від нього у захваті…