– Мамо, ми тебе відвеземо до брата, у нього і заночуєш – каже мені дочка.

Я до неї в гості прийшла, ми вечеряли, і після цього я сподівалася, що залишуся на ніч у доньки, але вона вирішила мене відправити до сина.

– У Володі великий будинок, місця вистає, не те, що у нас – всього дві кімнати, нема де і розвернутися, – каже Катерина і збирає тарілки зі столу. – Може, каву будете, поки мій Микола з роботи повернеться? – питає.

– Не хочу я на ніч кави, – кажу і ледь не плачу, бо такий вже мені діти рідні прийом влаштували, що не передати словами.

Я рано стала вдовою, мала двох дітей, які мені допомогла ростити моя мама. Заробляла я небагато, рятували нас домашні продукти, ми з мамою тримали домашню господарку, обробляли город, з того і виживали якось.

Та коли діти стали підростати, я серйозно задумалася над тим, а що я їм зможу дати, якщо сама не маю нічого за душею.

В той час деякі жінки, наче перші ластівки, вже наважилися податися на чужину за довгим євро, і я вирішила, що я не гірша за них, теж поїду на заробітки.

В цій справі мама теж мене підтримала. Вона тоді ще була в силі, і пообіцяла, що добре пригляне за дітьми, бо для мене було важливо не лише гроші заробити, але ще і дітей не втратити.

Проте, мої побоювання виявилися марними, діти з допомогою бабусі виросли гарними людьми, обоє створили власні сім’ї, я раділа за них, і тішилася, що вже маю змогу їм допомагати.

Донька хоч і молодша, але вийшла заміж першою. І відразу почала мене просити, щоб я їй квартиру купила. Вона хотіла трикімнатну, але в мене грошей вистачило лише на двокімнатну, я подумала, що для молодої родини це навіть дуже непоганий варіант. А далі вже нехай самі рухаються, працюють, і купують собі щось більше.

Та дочка, замість того, щоб подякувати, образилася на мене, і цю образу досі десь тримає, бо вони з зятем нічого кращого не купили, а до цього часу живуть в тій квартирі, яку я їм подарувала.

А я не могла вчинити інакше, бо якраз син надумав одружуватися, і тепер я вже хотіла йому підсобити хоча би з житлом, щоб було чесно.

Від квартири син відмовився, вирішив, що буде жити в селі. Робити щось в старій хаті не мало змісту, тому я прийнялася будувати нову. Точніше, син будував, але за мої гроші.

За чотири роки у сина вже був свій будинок, вийшло навіть дуже непогано. Після цього я думала вже видихнути і хоч трохи про себе подумати, та дітям постійно на щось треба і треба було.

Мами моєї не стало, і питання відбудовувати нашу з нею хату вже не стояло так гостро, себе я втішала, що я ще встигну.

Але, минав рік за роком, а я так і не змогла нічого відкласти, бо всі мої зароблені євро йшли на задоволення потреб моїх дітей.

Я була впевнена, що все правильно роблю, адже я не чужим людям віддаю свої гроші, а рідним дітям, і навіть якщо я не встигну нічого собі придбати, то діти мене на вулиці не залишать.

Проте, я приїхала додому у відпустку і зрозуміла, що помилялася, бо ні син, ні донька не мають бажання не те, що жити зі мною, але і приймати мене у своєму домі.

Після того, як дочка випровадила мене від себе, я приїхала до сина. Зустріла мене невістка дуже непривітним поглядом, просто показала кімнату, де я зможу заночувати, і все.

А зранку син зі мною поговорив, пробував пояснити, що я не можу у них довго знаходитися, бо вони окрема сім’я, у них своє життя, тому мені краще на час відпустки винайняти собі недорогий готель.

– То ти, синку, рідну маму в готель відправляєш? – ледь не заплакала я.

– Ти сама винна, могла за стільки років подбати про те, де плануєш жити, – спокійно він мені відповів, але його відповідь кольнула мене гостріше ножа.

В той же день я з’їхала від них, винайняла собі квартиру на два тижні. І висновки правильні зробили після того, як переплакала.

Тепер я дбатиму лише про себе, а діти мої нехай вибачають, бо не отримають від мене жодного євро.

Джерело