– Мамо, готуйся до знайомства з майбутнім зятем! – сказала по телефону Жанні її дочка Світлана. – Олегу вже не терпиться побачити тебе, поспілкуватися, скуштувати твоїх фірмових вареничків і домашньої настоянки звісно ж…

– Ой, доню, так швидко?! – ахнула Жанна. – Я морально ще не готова, що стану тещею. Але, що вдієш… Мене от тільки дещо бентежить…

– Що бентежить? Мамо, що не так? Ми любимо один одного, хочемо одружитися, радіти треба! Багато років зустрічаються або живуть разом, а одружуватися не збираються. А у нас все так як має бути!

– Ти казала, що батьки Олега культурні люди, мама викладає в університеті, батько працює програмістом. Уявляю, який син у них виріс. Розумний та освічений…

– Це так, мамо, Олег дуже ерудований, може підтримати будь-яку тему в розмові. Я ним захоплююсь!

– Ось. Про те й мова. Я переживаю, що не зможу вразити його своїми розумовими здібностями під час зустрічі. Хоч би не зганьбитися. Я взагалі не знаю, про що з ним говорити…

– Ой, мамо, не вигадуй! Все буде нормально. Він же ж не з тобою одружується, так що не переживай. Через тиждень приведу його. З тебе вареники й настоянка, як я й говорила, а про решту не думай. Він звичайна людина. Все, бувай, цілую!

Жанна прибрала телефон і замислилась. Легко доньці говорити, не хвилюйся, не хвилюйся… А як тут не переживати? Все-таки єдина дочка заміж збирається. І не хочеться виглядати безглуздо в очах зятя та майбутніх сватів…

…У школі Жанна навчалася добре, але відмінницею ніколи не була. Після випускного одразу вийшла заміж, народилася Світлана.

Спочатку жили з батьками чоловіка, допомагали молодій сім’ї. Потім почали жити окремо, донька в садок пішла, а Жанна на роботу, куди взяли. Все життя продавчинею в магазині пропрацювала.

Книжки читати ніколи було особливо, та й великого бажання не виникало.

Чоловік поїхав на заробітки в Німеччину та там і залишився собі. Зійшовся з жінкою, теж українкою. Прикро було Жанні, та нічого не вдієш…

Доньці допомагав грішми, та й то добре.

Жанна не спілкувалася з ним, і гадки не мала, як він там живе.

Тепер головне завдання не зганьбитися перед новими родичами.

Так, треба взяти книжок, почитати трохи. Раптом теми торкнуться якоїсь, а вона й не бум-бум…

Сказано зроблено. Жанна взяла почитати кілька книжок.

Часу все ж було мало – через тиждень вже майбутній зять прийде знайомитися.

Жанна в інтернеті почитала про різних там художників, подивилася хто що малював.

Щоб хоч уявлення мати. Головне не забути та не переплутати…

…Ну ось і субота. Вареники були наліплені. Жанна й сметанки домашньої купила на базарі.

Настойка в холодильнику. На десерт зробила чізкейк із консервованими персиками. Дочка Світлана дуже любила його.

У квартирі порядок, залишилося накрити на стіл і вбратися.

У шафі припадала пилом святкова сукня, якраз для таких випадків. Дочка подарувала.

– А от і ми! – почулося через годину у коридорі. – Знайомся, мамо, це Олег. Олег – це Жанна Іванівна, моя мама…

Жанна глянула на гостя й дуже зашарілася від побаченого. Молодик був з квітами…

– Дуже приємно, Жанно Іванівно! – сказав майбутній зять. – Ці квіти для вас!

– У нас хоч і не Париж, але ласкаво просимо, – почервонівши, сказала Жанна.

Сівши за стіл, Олег почав розливати настоянку.

Вареники були гідно оцінені, як і напій. Олег із задоволенням їв, пив і нахвалював Жанну. Та, скромно опустивши погляд, вкривалася соромʼязливим румʼянцем.

Давно вона не приймала гостей. Олег їй подобався. Високий, симпатичний брюнет, з добрими очима.

– А що ж, Олеже, у вас вдома, напевно, скрізь розвішані картини відомих художників? Я, наприклад, теж обожнюю мистецтво…

– Тато захоплюється мистецтвом, дещо є, звісно…

– Ой, знаєте, мені особливо подобається картина «Чорний квадрат», Моне…

– Малевич автор. А мені не дуже. Похмуро якось, більше пейзажі до душі…

– А, ну так, Малевич, переплутала… Моне, Малевич, майже одне й те ж саме…

Жанна вирішила більше не говорити на тему живопису. Погано вона підготувалася.

– Мамо, може чай давай уже пити? Ти казала, що чізкейк приготувала…

– Керувати всім буду я! Давайте ще трохи посидимо, а потім і кави можна… До мене тут нещодавно приходив сусід, по сіль. Я одразу зрозуміла, що він якийсь дивний. Все випитував, про що я мрію, що люблю…

– Мабуть, ти йому подобаєшся, мамо, ось він і знаходить приводи, щоб дізнатися тебе краще. Так дала ти йому сіль?

– Я говорю – може тобі дати ще й ключ від квартири, де гроші лежать? А він каже, ні, мені б солі трохи. Відсипала, звісно, він так зрадів, що аж почервонів!

Світлана з Олегом перезирнулися і засміялися.

– Ну гаразд, піду по чізкейк, допоможи мені, доню, чашки діставай…

Жанна пішла на кухню.

– Світлано, твоя мама дуже оригінальна жінка, говорить якимись загадками.

– Та не впізнаю я її сьогодні, це від хвилювання, мабуть…

Жанна влетіла в кімнату з тацею, на якій красувався апетитний чізкейк.

– Мамо, можна тебе на хвилинку, ходімо чашки допоможу принести…

Світлана пішла з мамою на кухню.

– Що відбувається, мамо? Що ти таке говориш різне, не зрозумію?

– Дочко, та це я книжок начиталася, щоб виглядати ерудованою перед зятем. Дві книги подужала. З художниками схибила трохи…

– Ой, мамо, Олег і я не читали таких книжок, тож нам незрозумілі твої вислови. Недолуго трохи виглядає… Будь собою, Олег це оцінить, запевняю!

– Ну гаразд… Я старалася, дочко, для тебе ж… Щоб матері не соромилася…

За чаюванням Жанна відпустила ситуацію і поводилася, як завжди, забувши про книжки.

– Жанно Іванівно, дякую вам за вечір, все було дуже смачно! Я радий, що ми познайомились. А до сусіда придивіться, може це доля?

– Ой, навіть не знаю… Чоловік начебто цікавий…

– До речі, Світлана мені сказала, коли ви на кухню ходили, що ви дуже любите читати. І сьогодні весь вечір ви говорили цитатами. Дуже вразило.

Моя мама великий поціновувач літератури, вам буде про що поговорити, я певен! Найближчим часом хочу познайомити вас із батьками.

Жанна розгубилася. От і все… Доцитувалася!

– Все, матусю, ми побігли! Бувай!

Жанна була збентежена. Сама себе загнала у куток. Захотілося бути ерудованою тещею. Ех, скільки всього треба тепер прочитати, щоб не осоромитися перед батьками Олега, у разі чого…

А з іншого боку, може це й на краще! Ніколи не пізно зайнятися саморозвитком.

А зять хороший, і видно, що вони кохають один одного, а це головне!

А книжки вона почитає, аби тільки донька була щасливою!

КІНЕЦЬ.