– Мамо, чому ми такі бідні? У мене ж навіть немає своєї кімнати та нового рюкзака?

У моїх однокласників все є…, – заявила донька після святкування дня народження своєї однокласниці.

Я займаюсь вихованням другокласниці Злати та трирічного сина Марка.

Якщо ще недавно донечка раділа зробленій мною власноруч іграшкою, то зараз все зовсім по-іншому. Ця іграшка вже не була їй до вподоби.

Тепер дочка добре розуміла, що я пошила їй іграшку через нестачу грошей.

Злата не мала чим похвалитися перед своїми друзями. У неї навряд чи буде пишна сукня на свято, модний рюкзак чи великий набір кольорових фломастерів.

Мені чомусь одразу пригадався момент, коли вихователька вела зі мною розмову через поведінку мого Марка. Того дня я, як завжди, відвела сина в садочок.

Один хлопець не поділив з Марком іграшку та назвав мого сина біднотою.

Це дуже зачепило сина, от він і почав себе захищати. Вихователька тут же набрала мій номер та покликала на розмову. Ввечері я спробувала поговорити з дітьми, пояснивши, що на такі дурниці не варто звертати уваги. Матеріальне – ніщо в порівнянні з духовним.

Коли дочка повернулася зі святкування дня народження своєї однокласниці, то розповіла мені про розкішні подарунки, плаття подруги та красиве святкування.

Тоді вона й зрозуміла, як скромно ми живемо.

Я пояснила Златі, що справжнє щастя зовсім не в цих речах.

Ми маємо цінувати те, що маємо одні одних, та радіти моментам разом.

Ось справжня цінність. А все інше буде, тим паче я знайшла підробіток. Надіюсь, колись мої діти матимуть все.

Наступного дня ми з донькою пішли в магазин, де Злата приміряла плаття, про яке так давно мріяла. Але попри це дочка відмовилася купляти його. Я змовчала, а вдома вирішила провести з нею бесіду.

Я була приємно здивована, коли Злата запропонувала за ці кошти придбати машинку для братика.

У той момент я відчула невимовну радість та гордість за своїх дітей. Значить я правильно їх виховую. Ми сильні, бо любимо та цінуємо одне одного. Сім’я – це найбільше багатство.
А що для вас багатство?

КІНЕЦЬ.