– Більше ніколи не проси мене посидіти з цим дівчиськом! – верескливо кричала в слухавку червона від злості Людмила.

– Це не дитина, а якийсь монстрик! Що? Та ти просто не помічаєш цього, дівчисько намагається до тебе підлизатися, боїться, що її в притулок відправлять!

Декілька хвилин напруженого мовчання стали для маленької Арини справжнім кошмаром. А якщо мама зараз повірить цій страшній жінці та вижене її на вулицю? Чи ще гірше, відправить назад, до тієї жінки, яку повинна була називати мамою раніше?

Арині було всього сім, але вона була розвинена не по роках. Ще з такими родичами! Її біологічна мама (а дівчинка добре розуміла різницю!), була нестерпною людиною.

Вона не хотіла працювати, по хаті постійно валялися порожні пляшки, нормальної їжі не було… А ще в їхньому і так невеликому будиночку шастали якісь незнайомі люди, частіше чоловічої статі, в абсолютно несамовитому стані.

Крики, скандали, постійні візити дільничного – ось що зі свого дитинства пам’ятала дівчинка.

Арина часто ховалася під ліжком, стягнувши туди плед та маленьку подушку. Там її ніхто не міг знайти, це був куточок безпеки в бурхливому морі хаосу.

– Де ти є, нестерпне дівчисько? – репетувала Лариса, яка знаходилася добре під мухою. Дівчинка свою біологічну матір мала тепер називала тільки так, на ім’я.

Вона саме повернулася додому після чергової головомийки дільничного.

– Що ти знову сусідам наговорила? Їсти хочеться? Черевиків немає? А ти заслужила на все це?

У такі моменти Арина раділа своєму невеликому зросту і худорлявості, мати просто і припустити не могла, що дочка могла забратися в такий вузький простір.

Вона проходила буквально за два кроки від дівчинки, що стиснулася в компактний клубочок, але знайти її так і не могла.

У чому була винна мала? У тому, що вийшла у двір у гумових капцях? Так, ніжки мерзли, але куди їй було подітися?

Іншого взуття в неї не було! Жаліслива сусідка тоді винесла чудові, а головне теплі, чобітки своєї внучки та нагодувала Арину пиріжками. Смачними… Дівчинці рідко тоді перепадала така смакота.

Видно, сусідка нажалілася дільничному і попросила вжити заходів. Ось тільки навіть шестирічна дитина розуміла, що користі від цього не буде.

Навпаки, стане лише гірше! Лариса терпіти не могла, коли хтось учив її жити! А якщо врахувати, що дільничий був її однокласником, жінці все сходило з рук.

А потім сталося диво. В їхній будинок приїхав представницький чоловік у строгому костюмі, уважно оглянув дівчинку, і з абсолютно непроникним обличчям відправив малу погуляти під наглядом якоїсь тітки.

Про що він говорив із Ларисою, вона не знала. Жінка була страшенно зла, жбурляла в стіну пляшки, кидалася на гостя, репетувала благим матом… Все це Арина чула, перебуваючи на вулиці, і здригалася від кожного нового крику.

– Не бійся, – лагідно обійняла дівчинку Яна. – Тобі більше не доведеться це терпіти. Вона не зможе завдати тобі шкоди, чуєш?

– Ми заберемо тебе із собою, у тебе буде нове життя. На тебе вже чекає велика кімната в рожевих тонах, ліжко з балдахіном, купа іграшок, повна шафа нового одягу…

– Навіщо це вам? – підозріло промовила дівчинка. Подивитися телевізор їй вдавалося дуже рідко, але цього вистачило. Арина чітко для себе зрозуміла, що просто так нічого не буває.

– Розумієш, – зам’ялася жінка.

– Юра, ну, той чоловік, що зараз розмовляє з твоєю матір’ю, він твій батько.

– Батько? У мене немає батька!

– Є. Він просто нічого не знав про твоє існування. На щастя, знайшлися добрі люди, які розповіли йому правду і ми ось тут…

– Це дівчисько не заслуговує на хороше ставлення! Що з неї виросте, з такою матір’ю? Генетика – штука серйозна!

– Ти краще мені рідну внучку подаруй, а то колотишся з чужими дітьми, про свій жіночий обов’язок забуваєш. Відправ цю дівчину назад до матері, чуєш! Інакше вона зруйнує твою сім’ю, от побачиш!

Арина злякано прилипла до стіни. Повернутись туди? Та нізащо! Потрібно терміново переконати маму! Вона буде найкращою, найслухнянішою дівчинкою, аби не повертатися туди!

На жаль, зателефонувати мамі дівчинка не могла. Людмила (назвати її бабусею в Арини язик не повертався), відібрала у неї телефон, заявивши, що дитині він не потрібний і відправила до своєї кімнати.

І як зв’язатися із мамою? Вона на роботі й пробуде там, аж до вечора! А за цей час ця жінка зможе переконати її в чому завгодно!

За що Людмила так не злюбила “онуку”, Арина не знала. Начебто вона не грубила їй, не заважала, поводилася дуже тихо…

Мама пояснень не давала, просто важко зітхала, гладила доньку по голові й просила не звертати уваги. Мовляв, ось така вона важка людина, їй ніхто догодити не може.

З кімнати пролунала ще одна категорична вимога позбутися неугодної дівчинки й Арина прийняла рішення – треба йти на роботу до мами!

Там вона зможе переконати маму не відправляти її назад! Дорогу вона пам’ятає, хоч і досить невиразно, в крайньому разі спитає у перехожих.

Накинувши гарну курточку, дівчинка тихенько вийшла із квартири. Шлях її чекав не близький…

– Де вона?

– Яна буквально влетіла у квартиру. Коли вона почула, що дівчинка зникла, одразу рвонула додому. Швидше за все, мала почула розмову, не призначену для її вух.

– А я звідки знаю! – роздратовано відповіла Людмила. Їй загалом було все одно, що трапилося з дитиною.

Вона й раніше була проти того, щоб дочка вішала собі на шию подібне ярмо у вигляді чужої дівчини. – Пішла, поки я з тобою розмовляла.

– Розмовляла? Так і скажи, репетувала на весь будинок! Арина напевно все почула і страшенно злякалася! Тебе один раз попросили придивитися за нею, а ти що наробила?

– Я вам не нянька! Ти з цим дівчиськом зовсім збожеволіла! Кола навколо неї нарізаєш, Арино то, Арино це … А про своїх дітей ти думати не збираєшся? Годинник-то цокає! Я хочу внучат встигнути поняньчити!

– Та після сьогоднішнього я тобі дитину в житті не довірю!

– Розлютилася Яна.

– Чим тобі не сподобалася тиха, спокійна дівчинка? Від неї немає жодних проблем! Та я світлішу дитину в житті не бачила!

– Не повернулася? – у квартиру влетів Юрій. Окинувши гнівним поглядом тещу, він перевів увагу на дружину.

– Дзвонимо в поліцію? Семирічна дитина у чужому місті! Статися може все, що завгодно!

Поліція, на диво, спрацювала дуже швидко. Не було ніяких “погуляє та повернеться”. Парочку оперів розпочали опитування сусідів, зайшли до прилеглих крамниць, заглянули на автобусну зупинку.

Саме там вони дізналися, що дівчинка сіла в автобус, що прямує до центру міста і навіть з’ясували, на якій зупинці вона вийшла. Далі її слід загубився, але правоохоронці не залишали надії знайти малу.

– Алло, – схлипуючи, відповіла Яна. Дзвонили з роботи, не відповісти вона не могла. Начальник жінки, дізнавшись про те, що сталося, серйозно стурбувався і пообіцяв всебічну допомогу.

– Що? Де вона?

– Ви щось довідалися? – одразу ж насторожився поліціянт.

– Я зараз буду!

– Яна схопилася і перевела щасливий погляд на стривожених чоловіків.

– Арина примудрилася дістатися до мого офісу! Зараз вона там, п’є чай з нашим директором.

Арина кинулася на шию матері, ледве та влетіла до кабінету:

– Мамо, благаю тебе, не віддавай мене Ларисі! Обіцяю бути доброю та слухняною! Я завжди тебе буду любити, та допомагати, – плакала  Арина. Говорила ще щось, чого жінка не могла розібрати.

Її насилу заспокоїли. Після всіх переживань та пригод вона заснула, і додому вирушила у надійних руках батька.

Людмила у квартирі більше не з’являлася…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Як вам вчинок бабусі? Ставте вподобайки.