Коли я навчалася у випускному класі, закохалася у свого однокласника.

Богдан був дуже незвичайним хлопцем: завжди сидів, уткнувшись у підручник, носив великі й дивні окуляри.

Ніхто в класі, природно, не виявляв щодо нього жодного інтересу. Але я закохалася по вуха. Коли ми вступили в універ в тому самому місті, то вирішили зізнатися один одному в почуттях.

Ми почали зустрічатись, але моя мама була проти цих стосунків.

Як би там не було, ми будували своє життя: я працювала медсестрою, а Богдан – програмістом у дуже великій фірмі.

Мама постійно говорила мені, що її майбутній зять має бути красивим, успішним, заможним.

Але вона не розуміла, що я дуже люблю Богдана. Якось я вирішила провчити маму: вирішила показати їй того ”зятя”, про якого вона мріяла всі ці роки.

Попросила одного зі своїх колег, який був величезним мужиком із великими м’язами, підіграти мені. І ми поїхали у гості до мами.

Колега показав себе у всій красі: матюкався, говорив на підвищених тонах, влаштовував ”скандал” по дрібницях, голосно грюкав дверима і т.д.

Моя мама здалася того ж вечора: вона сказала, що з таким чоловіком – просто неможливо. Тоді я зізналася, що все це підлаштувала, і попросила маму не втручатися в моє життя.

За місяць ми з Богданом розписалися.

Мама не сказала ні слова, але через роки стала для мого чоловіка найкращою подружкою: зараз, коли ми сваримося, Богдан дзвонить моїй мамі, все їй розповідає, а потім уже мама дзвонить мені – вичитувати?