– Яно, мені мама сьогодні дзвонила. Вона збирається приїхати, – сказав Павло своїй дівчині.

– Чудово! – відповіла Яна.

– Я нарешті з нею познайомлюсь.

– Яно, тільки розумієш, яка справа: мамі може не сподобатися, що ми з тобою живемо разом.

– Вона вважає, що спільне проживання до шлюбу неможливе? – здивувалася Яна. – Зазвичай батьки дівчат так вважають.

– Ні. Мама завжди говорила, що вона обов’язково має заздалегідь познайомитися з моєю дівчиною, та дати «добро».

– Слухай, це взагалі якась дикість. Ти ще, можливо, благословення на шлюб чекатимеш? А самому щось вирішити – не доля?

– Яно, і ще: квартира у нас однокімнатна, і другого спального місця немає. Що робити?

– Не бачу жодних проблем: пам’ятаєш, коли моя мама приїжджала, я їй зняла номер у готелі – у тому, що за рогом, – відповіла дівчина.

– Це не той випадок. Моя мама цього не зрозуміє, – сказав Павло.

– І що ти пропонуєш? – поцікавилася Яна.

– Може, цього тижня ти кудись переїдеш: до подружки якоїсь, чи в готель?

– Цікаво, а як ви тут розташуєтеся? Вдвох на дивані? – Усміхнулася Яна.

– Ні. Мама на дивані, а я в спальнику на кухні, – відповів Павло.

– А знайомити нас, якщо я правильно зрозуміла, ти не збираєшся?

– Ну чому не збираюся? Можна зустрітися десь на нейтральній території, наприклад, у кафе.

– Як ти здорово все вигадав! Виходить, що я на час візиту твоєї мами повинна вивезти з квартири всі свої речі? Мені для цього доведеться вантажне таксі наймати та шукати, куди все це завантажити.

– А за тиждень повторити всю процедуру у зворотному порядку! Тобі не здається, що все це надто затратно? Навіть у фінансовому плані?

– А що робити? – спитав Павло.

– Не хочеш винаймати номер у готелі – зніми цього тижня іншу квартиру і перевези туди свої речі. Договір із господарем цієї квартири укладено на мене, і я нікуди переїжджати не збираюся.

– Твоя мати – твої проблеми! І як ти їх вирішуватимеш – справа твоя! Особисто я своїм диваном нікому поступатися не збираюся, – сказала Яна.

– Яна, ну допоможи! – благав Павло.

– Пашо, твоя посада в нашій компанії називається – «креативний менеджер». Ось і креатив, знайди оптимальне розв’язання проблеми з найменшими витратами. Уперед! – Скомандувала Яна.

– Так я знайшов рішення, а ти не погоджуєшся.

– Правильно. Ти знайшов найзручніше для тебе рішення і найскладніше для мене. Я пропоную віддзеркалити – з цієї квартири в іншу перебираєшся ти, – відповіла Яна.

– Тим більше, що я від твоєї мами ховатися не збираюся! А ось ти з цього приводу, здається, сильно нервуєш.

Минали дні, а Павло ніяк не міг придумати, як пояснити мамі, що він у квартирі живе не один і що їй доведеться зупинитись у готелі.

З Яною він це питання більше не обговорював, і вона була впевнена, що Павло забронював мамі номер.

Нарешті настала та сама субота, і він, замовивши таксі, поїхав зустрічати маму.

Яна у зв’язку з візитом майбутньої свекрухи вирішила приготувати святковий обід і вже зранку поралася на кухні.

На той час, коли Павло та Ірина Костянтинівна приїхали, у неї вже було все готове – навіть стіл у кімнаті був накритий.

– Мамо, познайомся, це Яна, – представив дівчину Павло.

– Ірина Костянтинівна, мама Павлика, – сказала та.

Яна звернула увагу, що Павло вніс у кімнату велику сумку. “Отже, вони вирішили спочатку пообідати, а потім влаштовуватися в готелі”, – подумала вона.

За обідом Ірина Костянтинівна розмовляла здебільшого із сином. До Яни вона звернулася лише кілька разів:

– Люба, а чи немає у вас гірчиці?

– Цей салат треба заправляти майонезом навпіл зі сметаною.

– Посуд у вас надто звичайний і якийсь різномастий.

Яна принесла їй гірчицю. Подякувала за пораду щодо заправки салату. А на третє зауваження відповіла:

– Навряд чи в орендованій квартирі можна очікувати дрезденську порцеляну та фамільне срібло.

Ірина Костянтинівна нічого не сказала, тільки хмикнула.

Після обіду, коли Яна вже вимила посуд, мати Павла звернулася до неї:

– Ви не могли б лишити нас самих? Нам треба обговорити кілька суто сімейних питань.

– Добре, – сказала Яна, їй і самій хотілося кудись піти, настільки неприємно дівчині було спілкуватися з Іриною Костянтинівною. – Паша, я піду прогуляюся.

Повернулася Яна години за три. Вона розраховувала, що Павло вже розмістив матір у готелі, і планувала подивитися новий фільм, про який усі говорили.

Як же вона здивувалася, коли, відчинивши двері, побачила Ірину Костянтинівну у хатньому халаті! Жінка сиділа в кріслі перед телевізором і дивилася якийсь серіал.

– Паша, – покликала Яна.

Він вискочив у коридор і зачинив двері до кімнати.

– Пашо, чому твоя мама досі тут? Вже о пів на восьму. Будь ласка, влаштуй її в готель.

– Яна, я не бронював для неї номер. Мама сказала, що не житиме у готелі. Слухай, давай таки ти поживеш ці кілька днів десь в іншому місці. Я ось тобі сумку зібрав – деякі речі на перший час.

Тільки тепер Яна помітила у коридорі сумку, з якою вона зазвичай ходила на фітнес або в басейн. Дівчина відчинила її, переглянула речі, які поклав туди Павло.

Потім вона пройшла в кімнату, відчинила шафу і дістала два офісні костюми.

Опинившись на вулиці, Яна зателефонувала Ганні – своїй подрузі та колезі:

– Аня, уявляєш, мене зараз Паша та його маман із квартири виставили! Притулиш на кілька днів?

Вже ввечері, сидячи на кухні у квартирі Ані, Яна розповідала:

– Я думала, що Паша вирішив, куди поселити маму, якщо він більше на цю тему не заговорював. А він, виявляється, пішов шляхом найменшого опору – залишив усе на потім.

– А чого ти їх не виперла із квартири? – Запитала Аня. – Договір укладено на тебе, цілком могла б виставити й Пашу, і його матусю!

– Я не хотіла здіймати галасу – мені ще жити у цій квартирі. Ірина Костянтинівна точно влаштувала б виставу для всіх сусідів, а хтось із них повідомив би про скандал господині. Нічого, я зачекаю кілька днів. Проте потім Паші прилетить відповідь.

На ті дні, поки мати була у місті, Павло взяв відпустку, тож на роботі вони з Яною не бачились.

А за тиждень, у суботу, він зателефонував дівчині:

– Мама поїхала, можеш повертатися.

Яна повернулася додому по обіді. Оглянувши квартиру, вона зрозуміла, що Ірина Костянтинівна не належала до акуратних господинь.

Вся кухня, особливо плита та раковина, потребували ґрунтовного чищення. Ванна та туалет виглядали так, ніби вони перебувають у чоловічому гуртожитку.

– Паша, а що – ви з мамою взагалі не прибирали весь цей тиждень? Подивися – під диваном пил у клубки згорнувся.

– Яна, а чому мама повинна прибирати у нашій квартирі? – здивувався Павло.

– А ти не міг взяти в руки пилотяг, чи унітаз хоча б просто йоржиком почистити? А в холодильнику що діється? – обурилася Яна. – Тут до вечора все вичищати треба!

– Гаразд, не лайся. Не так уже й страшно. Поки ти прибираєш, я піду з хлопцями зустрінусь, бо вони мене вже, напевно, загубили.

Павло пішов, а Яна зайнялася прибиранням.

Через три години, коли все навколо блищало, а у ванній працювала пральна машина, Яна приступила до останнього акту прибирання: вона витягла з шафи речі Павла і склала їх у валізу і три великі коробки. Все це вона виставила у коридор.

Павло повернувся о чверть на десяту. По квартирі тим часом розливався аромат курки, запеченої у духовці.

– А це що? – спитав він, спіткнувшись через валізу.

– Це твої речі. Я склала все дуже акуратно, – відповіла Яна. – Отже, якщо ти їх одразу розвісиш на вішаки, то перепрасовувати не доведеться.

– Янко, ти що – образилась, чи що?

– Ні. Я просто проаналізувала ситуацію і прийняла рішення: тобі набагато краще житиметься з мамою, а не зі мною!

– Куди я зараз піду? Подивися – вже темно! Давай я хоч до завтра залишуся!

– А коли минулої суботи ти мене ввечері з сумкою на вулицю виставив, ти не думав, куди я піду? Ти сказав: «Іди кудись». Ось і ти зараз іди за тією ж адресою. Все, Пашо, до побачення!

– Зрештою, я теж плачу за цю квартиру, – обурився Павло. – Зараз подзвоню господині та скажу, що ти мене виганяєш.

– Можеш не трудитися. Ми з Валентиною Семенівною сьогодні вже зустрілися, продовжили договір, у якому про тебе навіть не згадується, і я вже внесла плату за наступний місяць. А сьогодні якраз перше число.

Павло зрозумів, що залишитись у квартирі йому не вдасться, і потягнув свої речі до ліфта.

Хвилин через п’ятнадцять Яна підійшла до вікна і побачила, що він вантажить валізу та коробки у таксі.

А у понеділок під час обіду Павло зупинив Яну у коридорі офісу. Він був у сказі.

– Ти знала, що твоя Анька мене зганьбила перед усіма? Виставила маминим синком, та ще в таких фарбах все представила, що з мене тепер всі потішаються!

– А що в цьому брехня? – Запитала Яна. – Якщо ти у двадцять вісім років не можеш пояснити своїй мамі найпростіші речі й в усьому підкоряєшся їй, як тебе ще назвати? Мамин синок і є!

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.