Коли ми з Дариною одружилися, я привів її жити в дім своєї рідної матері.

Моя старша сестра Тоня вже тоді була заміжня, теж вже жила з батьками чоловіка, то місця вистачало усім.

Спочатку все у нас добре було, а потім я став помічати, що мати не дуже добре ставиться до моєї дружини Дарини.

Постійно від мами були якісь повчання, старається все зробити на свій лад, часто робить зауваження, що дружина готує не смачно, то кладе, щось не туди, то навіть пил протирає не так.

Мама у мене добра жінка, у неї дуже складний характер, тому для мене це було дивним, адже її донька теж в невістках, живе в батьків чоловіка, тому вона, як ніхто інший, має розуміти, яке воно те життя в чужому домі, де вже є господиня.

З мамою на цю тему спілкуватися не хотів, думав з часом все налагодиться, вона зрозуміє, звикне. Але я помилився.

До нас часто в гості приходить моя сестра Тоня, довго з мамою сидять, розмовляють, а коли сестра йде, мама зовсім неприязно ставиться до моєї дружини, наче змінюється на очах.

Я така людина, що мені зовсім не потрібно чекати непорозуміння в сім’ї, я вже й на тому етапі побачив, що Дарині буде непросто жити з мамою моєю під одним дахом, продав свій автомобіль і ми купили в сусідньому селі маленьку хатинку.

Та хатинка, правда, була стара, навіть паркану хорошого не було, у нас усі сусідські кури гуляли, але тепер у нас був свій дім.

З мамою моєю ми підтримували відносини, але вона більше горнулася до своєї доньки, моєї сестри Тоні.

Мама в усьому їй допомагала, складала гроші для неї, адже працювала і тримала чимале господарство. Усій рідні пояснювала, що своїй доньці вона буде допомагати, адже вона живе у свекрів, а у сина є свій куток, він сам у себе господар.

Через пару років Тоня, звісно, що з маминою допомогою, купила однокімнатну квартиру у місті і перебралися жити туди.

Мама раділа, а до мене стала дзвонити частіше, просила щось допомогти і полагодити, я не відмовляв, бо більше було нікому.

Згодом ми з дружиною звели гарну хату, купили своє авто, народився синочок. Мама, особливо, ніколи не цікавилася нашим життям, ми до неї приїжджали на великі свята, вона нас могла провідати раз у пів року, коли їхала в наше село проїздом до родини. Цього їй було достатньо.

А зараз мамі 70 років. Вона давно на пенсії, сама робити нічого не може, а я втомився їздити до неї, але й саму її не залишу.

Мама Тоні телефонувати не хоче, зате разів 10 на день дзвонить мені. Тепер вже й просить, щоб я забрав її до себе, іноді сама вже не розуміє, що говорить, роки.

Якось я набрав свою сестру, сказав, щоб їхала в село доглядала маму, та у відповідь лише здивувалася, мовляв, у них однокімнатна квартира, з міста в село вона повертатися не буде, краще якусь доглядальницю найме.

А мама не хоче чужої людини вдома, не зручно їй, хоче, щоб рідні її доглядали, каже, що хату мені свою віддасть, а я щоб її забрав до себе.

Та справа навіть не в хаті, а в тому, що Дарина не хоче вже ні хати, ні маму доглядати всю старість. Я розумію свою дружину, мама сама винна у всьому.

Але що мені робити? Як справу вирішити з мамою? Бачу, що її, крім мене, нікому не шкода.

КІНЕЦЬ.