Жадібна свекруха -Мама, я вже й не знаю, що і робити, – шукає розуміння і поради у своєї мами Олена, – начебто і люди непогані, ставляться до мене чемно, всі вуха моєму чоловікові прожужжали про те, як йому і їм всім зі мною пощастило. Але безпардонність просто зашкалює

!-Ти адже вже 5 років заміжня, – відповідає їй мама з посмішкою, – пора й звикнути, ну такі вони.- Та вже, – погоджується дочка, – а сказати – образяться і чоловік образиться, але насправді важко все це терпіти стає. Батьки чоловіка Олени, Олега, люди дуже прості, проте, сім’я у них міцна і непитуща.

Крім Олега є ще двоє дітей, молодші сестра і брат. І не можна сказати, що Тамара Дмитрівна нав’язлива, але зустрічатися з родичами чоловіка, Олена воліє рідше. Тільки це не зовсім від неї залежить.

-Ой, скільки салату та курячих ніжок залишилося, – зауважує Тамара Дмитрівна, припустимо, після сімейного ювілею, на якому сиділа разом з чоловіком, дітьми та родиною сина, що складається з нього самого, Олени та їх 3-х річної дочки, – де тут у тебе контейнер або пакети? Я зберу додому, нам не готувати і у вас не пропаде.

І такий підхід стосувався всього: цукерок і печива після чаювання, залишків пирога, приготовленого Оленою, трьох маринованих огірків, що залишилися в тарілці.

– Чисто саранча, – каже Олена, – прийдуть на чай з тортом, так його залишки віднесуть і те, що у мене на столі залишиться, теж прихоплять. І адже матеріально не бідують, грошенята водяться, одягнені добре і харчуються вони гідно. – Ну, може, готувати зайвий раз не хочеться, дітям бере, – робить припущення мама Олени, – або реально боїться, що у вас з Олежиком пропаде і їй просто шкода продуктів?

-Мама, – відповідає дочка, – не говори дурниць, – яким дітям? Сестрі Олега 21 рік, брату 19 років, а моя Вероніка не дитина чи що? І як, припустимо, можуть пропасти горіхи, сухофрукти та печиво? Не кажучи вже про те, що залишилися котлети я вранці б з дорогою душею чоловікові розігріла?

А замість цього нам після їх візиту доводиться або до плити ставати, або в магазин йти. Нещодавно Вероніка вже сказала їм: “Бабуся, а залиш мені хоч конфеточка! ”. Так що ти думаєш? Тамара Дмитрівна відповіла, що їй солодке шкідливо.

А заодно з цукерками завернула і два еклера, які сама ж до чаю і принесла! – Ну тоді це просто бзік жадібності якийсь, – каже мама, – що сам Олег з цього приводу думає?

– А що він думає? Він одного разу сказав мамі, що вона немов з голодного краю приїхала і туди ж повертається. Образилася. Образа мами Олега вилилася в ще один головний біль: тепер Тамара Дмитрівна, мабуть, щоб згладити враження і показати, що і вона родині сина благодіяння надає почала приносити в будинок Олега і Олени різні речі. -Ось, – каже з порога, – а то вічно зображує, що ми тільки беремо, а нічого натомість не віддаємо. Я лампу настільну принесла, нехай внучка вечорами малює і очі не псує собі.

– А лампа доброго слова не варто, – дивується Олена, – собі нову купили, а цю викинути шкода! А позавчора вона пакет ганчірок принесла. Я розбирати стала, ледь свідомість не втратила: майки брата чоловіка, старі треники свекра. Дзвоню, питаю, навіщо? – На ганчірки згодиться, – нітрохи не бентежачись каже Тамара Дмитрівна, – а закінчаться, я ще принесу.

– Не треба нам, мама, нічого тягнути, – каже Олена, – я цей пакет на смітник відправила в повному складі. І не лінь вам збирати і везти? – Горда ти дуже, – звинувачує Тамара Дмитрівна Олену, – я ж допомогти хочу. Ось Олена і не знає, як від такої «допомоги» відкрутитися, Олег рукою махнув, бери, мовляв, будемо викидати.

– Днем Тамара Дмитрівна з дочкою зайшла, були десь неподалік від нас, – продовжує розповідь Олена, – я обідати їм запропонувала суп, другого не було, до чаю листкове печиво пекла. – А налий ти нам ще чайку, – попросила Тамара Дмитрівна, – ми ще печінок поїмо, додому ж таки не понесеш, ви ж скупіться.

-Бабуся, – каже розумна Вероніка, – тато ще не пробував, і мені на полуденок залиш. Тобі мамка ще напече, – відповідає бабуся, нітрохи не бентежачись, – і не треба рости такий жадібної дівчинкою.

– І що ти думаєш, – з обуренням згадує Олена, – сиділи, поки все остаточно не з’їли! А Вероніка ще і жаднюгою зростає? Як можна протистояти подібній безпардонності? Ніяк не можу звикнути до такої поведінки свекрухи, навіть не знаю, що з цим робити.

КІНЕЦЬ.