Я вийшла заміж у 22 роки, тато тоді вже хворів. Сестрі було 17 років, жила вона з батьками у двокімнатній маленькій квартирі. Я з чоловіком жила у його бабусі на кухні. Чоловік, покинувши улюблену роботу, на якій не давали житло, влаштувався на малооплачувану, але зі службовим житлом.

Нам дали кімнату на підселення у чотирикімнатній квартирі без зручностей. Батька за рік не стало. Сестру мама влаштувала за знайомством до інституту. Навчалася вона погано, брала академічну відпустку. Ми жили разом із сестрою у батьківській квартирі і годували сестру два роки.

Мама жила у свого старого батька, доглядала його. Діда не стало, мама перейшла до своєї квартири. У сестри з’явився син, сама не знаючи від кого народила, я няньчила племінника. Своїх дітей ми довго не мали.

У сестри почалися запої, ми з чоловіком забирали її з лікарні, зрозуміло, оплачуючи послуги медиків. Потім не стало тітки мами, і від неї залишилася двокімнатна квартира, на той момент у нас з чоловіком з’явився син. Я припускала, що мама обміняє цю квартиру на нашу однокімнатну і сестра зі своїм чоловіком житимуть у нашій однокімнатній, а ми втрьох підемо у двокімнатну, що залишилася від маминої тітки.

Але цього не сталося. Мама віддала цю квартиру моїй сестрі, та продала її, а гроші віддала своєму чоловікові, який поїхав на батьківщину до Грузії із цими грошима назавжди. Нам довелося шукати обміну на приватний будинок, віддали однокімнатну квартиру, капітальний гараж у кооперативі і стали жити у приватному будинку.

Коли я потрапила до лікарні, мені подзвонила свекруха та сказала, що мамі погано. Я виписалася з лікарні і поїхала доглядати маму до стаціонару.

Мами не стало, сестра залишилася у батьківській квартирі зі своїм сином. Я досі не можу забути, як зі мною обійшлася мама та сестра. З сестрою не спілкуємося вже багато років, бо коли я приходила з новонародженою дитиною до мами, то сестра завжди виганяла мене.

КІНЕЦЬ.