Мама завжди говорила, що не треба вдома прибиратися, поки чоловіка немає. Адже він прийде додому, все прибрано, а він думає, що це містика, тоді він точно не повірить твоїм розповідям про те, скільки ти зробила і як втомилася. Але треба було вірити її словам, а я жартувала з неї.

Чоловік мені каже, що пізніше мене доїжджає додому, сильніше за мене втомлюється, а як прийде додому, я перед телевізором сиджу. А тут хто навів порядок, попелюшка може?

А на мої закиди з приводу того, що я прибиралася годинами і втомилася, він просто розсміявся, і сказала, що в нас вдома нема чого прибирати.

Я тут йому сказала, що більше не прибиратимуся, раз він каже, що нічого тут робити. На третій день неможливо було зайти до туалету. Диван нагадував шафу в бомжатнику. У раковині не було більше місця для брудного посуду, що вже смерділо.

Так минає ще тиждень. На підлогах можна пальцем писати своє ім’я, ось такий пил стоїть. Чоловік мовчить, але по обличчю видно, що його буквально розносить від такого безладдя.

Але ж принципи найвищі, він же казав, що я нічого не роблю.

Тут надвечір він прийшов і не зміг більше стримувати себе. Він тихенько підійшов до мене, ніби боявся, що я кинуся на нього з докорами та доказами.

Але я мовчала, він тихенько сказав: «Слухай, може разом, там, це, може, приберемося, га?».

Після цього він знав, що брудні шкарпетки не можна кидати на диван, що тарілку за собою можна помити, що в туалеті не можна диміти та кидати недопалки на підлогу.

КІНЕЦЬ.