Прикро до сліз і не знаю, як бути далі. Мама завжди була з дивностями, плакалася мені, я її підтримувала. Скаржилась на тата, скандалила, як її чоловік дістав. Бідолашна мама.

Потім я вийшла заміж, переїхала, і спілкувалися ми лише телефоном. Шлюб був невдалий, довелося піти від чоловіка, і спочатку прийшла до батьків. Ось тут на мене чекав сюрприз.

Ситуація змінилася, і я стала ворогом номер один, яка маму третює, доводить до нервових зривів. Все це висловлювалося моєму батькові за моєю спиною, з риданнями. Тато з люттю в очах репетував на мене і я не розуміла, що відбувається.

Намагалася виправдатися – куди там. Зрозуміла, що треба робити ноги, що батьки морально хворі. Намагалася згладжувати конфлікти — маму аж трясло. Їй потрібні були емоції, крики та приниження.

Я не витримала і пішла на орендовану квартиру, сказавши їм, що їм треба обом іти до психолога. Ага. Всім легше вдавати, що ми щаслива сім’я, тільки ось я найгірша, мати виводжу з себе.

Хочу запитати поради, як мені бути далі. Батько дзвонить, приїжджає із подарунками. Мені аж нудно від його приїздів. Не розуміє. Дзвонить, звуть у гості. А я чула, що вони про мене говорять, як грязюкою поливають.

Я з ними спілкуватися не хочу, вони до мене лізуть. Батьку спочатку казала, що у мами параноя, її лікувати треба, але він не розуміє. Потім матюком послала — не розуміє.

Самоповаги – нуль. Не знаю, як з ними вчинити. Розмов не розуміють. Порадьте. До психолога йти відмовляються, а я їх уже бачити не можу.

КІНЕЦЬ.