Відтоді, як я вийшла заміж за Івана, пройшло вже чимало часу, з чоловіком ми разом вже 22 роки живемо у шлюбі. Я зустріла свого майбутнього чоловіка, коли відпочивала з подругою в одному санаторії влітку. Як би дивно це все не звучало, але він був там разом зі своєю мамою.

Ще тоді я відразу подумала, що за мамин синочок, невже у нього кращої компанії для проведення часу на відпочинку не знайшлося. І в той же час, він був такий симпатичний, високий, і занадто сором’язливий, нерішучий, але дуже ввічливий та розумний, такий собі – турботливий син.

Ми ж з подругою були сміливішими і при зустрічі запропонували йому поспілкуватися. Після знайомства з Іваном я зрозуміла, який це чудовий молодий чоловік. Він, в свою чергу, теж дав зрозуміти, що я йому сподобалася: посміхався, дивився в мою сторону, намагався щось ввічливо сказати. Іван мені видався дуже порядною та хорошою людиною.

Після того, як я повернулася додому, я вирішила продовжити з ним спілкування, адже нічого поганого не бачила в цьому. Згодом я стала їздити до нього в гості, познайомилася з його родиною. До речі, у нього непогані батьки, ми і зараз з ними підтримуємо дуже гарні відносини, хоча так багато років минуло відтоді.

Навіть моїй власній матері мій коханий Іван теж дуже сподобався. Після року спілкування ми з ним вирішили створити сім’ю, він запропонував мені вийти заміж за нього, а я з радістю погодилася, була дуже щасливою жінкою.

Відразу після весілля ми з Іваном переїхали в однокімнатну квартиру, яку переписала на мого чоловіка його рідна бабуся. Через 6 років у нас народилася дочка, і ми з чоловіком разом вирішили продати нашу квартиру, а також житло моєї мами і купили більшу трикімнатну квартиру в місті, де планували вже жити разом.

Зараз ми живемо вчотирьох: я, чоловік, наша дочка і моя мама.

Спочатку всіх все повністю влаштовувало: мама моя жила в самій маленькій кімнаті в нашій квартирі і не втручалася в наше життя, особливо. Крім того, вона допомагала виховувати нашу дочку, а більшу частину часу проводила на роботі. Усім нам було спокійно, кожен був заклопотаний своїми справами, ніхто нікому не заважав.

Тепер моя мама вже на пенсії. Загалом, вона змінилася в гіршу сторону з роками, моя мама постійно лізе зі своїми порадами та повчаннями і не дає жити спокійно. Доньці теж щодня розповідає, що та неправильно поводиться і занадто неправильно одягається, як на свій вік. Хоча я можу сказати, що мама помиляється, вона дуже перебільшує щодо цього, моя донечка має гарний смак.

Але найголовніша проблема в нашій родині в тому, що моя мама вирішила перевиховати мого чоловіка, не зрозуміло чому.

Виходить, що двадцять два роки він її влаштовував, вона говорила, що мені пощастило з чоловіком, що він дуже хороша людина, яку й не знайти в наш час, що я щаслива жінка. А що зараз сталося? Я, наприклад, не помітила змін у характері свого чоловіка, але може, став ще більш спокійним.

Наприклад, маму мою не влаштовує те, що Іван заробляє недостатньо грошей або у вихідні їздить допомагати своїм батькам в їх будинку. А після роботи він може пообідати та лягти відпочивати. Мамі це не подобається, їй хочеться, щоб він по дому щось ще ввечері робив або з донькою розмовляв частіше, ніж зазвичай. Але мене все влаштовує в моїй власній сім’ї. Чому вона хоче, щоб все було на її лад, адже це наші сімейні справи, ми щасливі, нам добре так. Для чого все псувати?

У нас нині кожен день якісь непорозуміння. Чоловік постійно мені висловлює свої скарги також і просить вмовити мою маму, щоб вона не давала йому свої поради, інакше переїде до своїх рідних і буде жити далі від нас, поки мати не зміниться.

Ну що ж мені робити? Я ж з боку спостерігаю за її поведінкою і не впізнаю зараз свою власну маму, вона не була такою раніше.

Іноді, останнім часом, дуже шкодую, що погодилася жити разом з нею. Але хто ж міг подумати, що вона стане такою? А чоловік – це ж не рідний син, як їй пояснити, що він мовчати не буде? Чим же зайняти свою маму на пенсії, щоб вона залишила в спокої Івана? Через неї ми можемо розлучитися, на жаль.

Фото ілюстративне.

Джерело