Мама вирішила свою квартиру переписати на мене, а брат на це дуже образився, на його думку, раз у мами двоє дітей, то й квартиру вона повинна ділити на двох. Але у брата вже все гаразд із нерухомістю, а ось я живу зі свекрухою. Так що, на мій погляд, все справедливо, а брат просто мотає мамі нерви.

У нас із братом одна мама, але різні батьки. З обома вона зараз у розлученні, але брат зі своїм батьком добре спілкується, а от мені спілкуватися нема з ким, мій тато безславно згинув у боротьбі із зеленим змієм.

Я – старша дитина. Брат молодший за мене на дев’ять років. До моїх восьми років ми жили з моїм татом, а потім мама включила голову, забрала мене та пішла до своїх батьків. А потім зустріла тата брата.

Мене вітчим ніколи не ображав, у нас були взаємні стосунки. Зближуватись нікому з нас було не потрібно, він не чіпав мене, я не чіпала його, все всіх влаштовувало. Їх з мамою шлюб тривав десять років, а потім вони розлучилися і вітчим поїхав.

Мама з братом залишилися жити у квартирі, яка їй дісталася від бабусі з дідом, а я поїхала вчитися. Мій тато пішов із життя, коли мені був двадцять один рік. Після себе він не залишив нічого, навіть добрих спогадів. Батько брата живий досі й активно спілкується із сином та онуками.

Коли брат одружився, батько подарував йому на весілля квартиру, так що брат у нас при житлі. Я вийшла заміж на три роки раніше за брата, мені було двадцять шість років. Мені ніхто квартир не дарував, тому ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Але потім пішли проблеми з роботою, тому ми опинилися у свекрухи, на превеликий мій жаль.

У цей час брат жив із мамою, а після весілля разом із молодою дружиною переїхав до нової квартири, яку йому подарував батько. Я братові, чесно кажучи, заздрила, мені від батька дісталося лише по батькові, прізвище після розлучення мама мені змінила.

Своя квартира у двадцять років! Я б бігала від щастя. Брат же все сприйняв як належне. Навіть не потішився особливо. А я, яка була в положенні та жила зі свекрухою, лише сумно зітхала. Наче й брат з’їхав від мами, а мені все одно доводилося жити з мамою чоловіка, бо той відмовлявся жити в тещі. Не скажу, що в мене свекруха звір, ні, нормальна вона. Але все одно хотілося більше свободи й простору, а в її будинку її порядки та правила.

Та й новина про те, що вона найближчим часом стане бабусею, свекрову теж не втішила, бачити немовля на своїй території вона не горіла бажанням, але й вигнати нас не могла. Загалом там усе складно.

Мама, знаючи нашу ситуацію, що ні про яку оренду, покупку чи іпотеку у нас із чоловіком не йдеться, вирішила відписати на мене свою квартиру. Щоб я не залишилася без житла і в разі чого, щоб мені було куди йти. Своє рішення вона не приховувала, і синові про це теж сказала. Ось тут і почався цирк із кіньми. Брат на матір образився за таке рішення.

– У тебе двоє дітей, а ти так нечесно квартирою розпорядилася! Це і мій спадок теж!
– Тобі батько житло подарував, воно тільки твоє, а сестра нічого не має, – пояснює мама, але брат чути не хоче нічого.
На його думку, те, що дарує йому батько, нас не торкатиметься, треба окремо розглядати мамину квартиру. А вона мала після мами дістатись нам у рівних частках. Так було б чесно, а зараз виходить, що мати залишила сина без спадщини через доньку, яка своє наживати лінується.

Брат мамі довго намагався пояснити, що вона його утискає, але та свого рішення не змінила. Тоді брат заявив, що мамі онуків не бачити, раз вона його за сина не рахує, і перестав спілкуватися. Я мамі казала, що вона може все переграти, чорт із цією квартирою, розберемося якось, але мама стоїть на своєму.

– Шантажувати мене не треба! Так, двоє дітей, і я хочу, щоб в обох все було добре. Тому й квартирою розпорядилася так, як вважаю це справедливим. Якщо твій брат вважає інакше – його проблеми.

Я з братом теж намагалася поговорити, але він на мене теж скривджений, думає, що я сама маму намовила на таке рішення. Начебто вже сам батько, доросла одружена людина, а поводиться на рівні ясельної групи.

Зі своїм чоловіком я знайома вже майже десять років, 3 роки з яких ми одружені. Мені 31, чоловікові 30. Відносини у нас відмінні, ми добре розуміємо одне одного, але не

Чомусь прийнято вважати коханок жінками другого сорту. Я не маю на увазі релігійних людей – з ними і так ніби все зрозуміло. У них все має бути або білим, або

Мені 26 років. Я заміжня. Чоловік старший за мене на 10 років. Свого майна у нас немає, заробляємо небагато, вистачає лише на їжу та оплату орендованої квартири. Мріємо про іпотеку