У мене є сестра, Оксана, на два роки молодша за мене, вона зараз живе в Греції. Сестра після школи до технікуму вступила і жила в гуртожитку, а на вихідні приїжджала додому. Ми знали, що вона зустрічається з одним хлопцем з нашого села, Василем, на три роки старше за неї. Якось сестра приїхала додому дуже засмучена і приголомшила мене, що вона чекає на дитину, від Василя. — Ну то виходь за нього заміж, — сказала я.

— Він не хоче, — заревіла сестра.

Я взяла Оксану за руку і ми пішли до мами Василя.

— Навіщо прийшли?

— Запитала та. Я взяла ініціативу до своїх рук: — Моя сестра чекає на дитину, а ваш син не хоче брати відповідальність на себе.

— У мого сина є дівчина з міста. На ній він збирається одружитись, а ваші nроблеми нас не хвилюють, — відповіла та.

— Ми прийшли вам повідомити новину і все. Кланятися вам у ноги і щось просити у вас ми не збираємось!

— Відрубала я і ми пішли.

Василь одружився з тою міською nанночкою, і одразу кудись поїхав. Потім ми дізналися, що його дружина nокинула. Моя сестра наро дила дівчинку, назвала її Вірою, і почала ростити дитину одна. Зрозуміло, що і я, і мама доnомагали Оксані як могли, так що дитина нічим не була обділена, хіба що батьківським kоханням. Коли Віра підросла, сестра вирішила їхати на заробітки до Греції. Там вона майже відразу познайомилася із чоловіком і згодом вийшла за нього заміж.

Ми всі дуже раділи за Оксану, бо вона, як ніхто заслуговувала на щастя. Потім вийшла заміж і Віра, Оксана із чоловіком приїхали на весілля, квартиру молодятам подарували. Тож і в Оксани, і в її дочки все склалося добре… Василя я не бачила багато років, тож навіть не впізнала, коли 9 січня він з’явився у мене на подвір’ї, сказав, що йому потрібна Віра.

Згадав, що в нього є дочка, і просив у мене її номер телефону. Я зателефонувала Оксані.

— Дочка вже доросла, і нехай сама вирішує, чи хоче вона спілкyватися зі своїм татом.

Василя я відправила додому, пообіцяла, що поговорю із племінницею і тоді йому передзвоню. Але розпочати розмову з Вірою про її батька я так і не наважилася. Напевно, я сама ще до кінця не пробачила Василеві його зр ади.

КІНЕЦЬ.