Мені 30 років, я заміжня і є двоє дітей. Все добре, тільки з рідною мамою посварилися, і тепер мене мучить совість.

Мама не дуже любить мого чоловіка, але довелося їй лицемірство показати, тому що чоловік і я допомагали їй. У мене є ще 2 сестри та брат, так вийшло, що брата судили, і мама слізно просила нас допомогти.

Крім мене та чоловіка ніхто не хотів її підтримати. Я допомогла мамі, вона говорила, що ніколи не забуде, що я їй допомогла, і забула, у мене був дохід, але вона зробила так, що цей дохід став її.

І я від злості, що втратила гроші, продала брата комп’ютер рівно за ту суму, яку мала отримати. Я потім пошкодувала, що так вчинила, і не зізналася мамі, сказала, що чоловік продав за те, що він допомагав братові.

Минуло небагато часу брат вийшов і звинуватив нас у тому, що ми так вчинили. Брат, залежний від комп’ютера, йому вже 28 років, а він досі лише на шиї у мами сидів та на комп’ютері грав.

А тоді я його забрала. Мама подзвонила мені, прокляла, побажала мені не жити.

КІНЕЦЬ.