Оце все прийшло до мене, коли мені стало за 30. Цікаво, а як у вас?

Почну з того, що до 30 років у мене залишилося 2 подруги. Спочатку це відкриття мене здивувало і засмутило навіть. А потім я зрозуміла: легко дружити, коли це не несе жодних зобов’язань.

Але коли стикаєшся з дорослим життям та першими труднощами, стає очевидно, хто з оточення випадкові люди, а хто справжні друзі. Чим більше життєвого досвіду ми набуваємо, тим вибірковіше ставимося до людей. І залишаються з нами лише найкращі.

Я перестала обманювати. Просто важко щось вигадувати, а потім ще й пам’ятати про це. У 15 років я брехала мамі, що гуляла в шапці, і ховала від тата табель із трійкою з математики: лаятимуться ж.

У 20 років я вже швидше за звичкою приховувала, у скільки повернулася додому з вечірки або від хлопця. А зараз можна цього не робити: все моє життя – це моя справа, і ніхто нічого мені не може заборонити.

Просто нема кому забороняти: я доросла. І це таке полегшення! І навчилася собі дозволяти і робити, що подобається.

Важко займатися тим, що тішить, коли не маєш грошей. А в молодості зазвичай мало хто їх має: які там гроші у студентстві чи на першій роботі з мінімальною зарплатою? До 30 років у багатьох вже є якась кар’єра і відповідно з’являється більше можливостей.

Крім того, починаєш розуміти: потрібно дозволяти собі те, що тішить, інакше життя стає надто нудним та одноманітним. Хочеться креветок? Чому б і не побалувати себе. Якісне та зручне взуття? Так, обов’язково.

Є можливість поїхати у відпустку за кордон? Це вартує витрат. Чим більше дорослішаєш, тим краще вмієш відновлювати свій ресурс. І це цінне вміння, яке дуже знадобиться у подальшому житті.

В юності мені було важко відмовляти людям: я ж хороша дівчинка. Раптом сусідка образиться за різку відповідь на її вчення або хлопець, що сподобався, розлюбить, якщо я не буду у всьому з ним погоджуватися.

Але одного разу я зрозуміла, що хороша дівчинка – це дуже зручно для оточуючих, але дуже погано для мене. Уміння вчасно сказати «ні» певною мірою є ознакою дорослішання.

І з цим умінням живеться набагато легше, ніж без нього. Нав’язливі сусідки перестають лізти у твоє життя, а розумним чоловікам, виявляється, дуже до душі, що ти маєш власну думку.

В юності багато речей я робила на автоматі. Багато працювала і дуже втомлювалася. Але свою роботу справно виконувала і нікому нічого не делегувала, хоча можна було. Вважала, що якщо хочеш зробити добре, то треба робити самій.

Якось мама сказала, що за день приїде в гості. Значить, треба прибрати, а то вона весь день зітхатиме і говоритиме, що я нечупара. А я маю важливий проект, зовсім немає ні часу, ні сил.

Поскаржилася подрузі, а вона сказала, що краще б я найняла помічницю вдома. Я завжди відмовлялася, але тут від безвиході скористалася її порадою.

Це стало поворотним моментом у моєму житті: виявляється, вміння делегувати дає кращі результати, ніж спроби скрізь встигнути: того дня я спокійно виконала проект, здала його і згодом отримала підвищення.

Виявилося, що іноді дешевше заплатити комусь, щоб людина прибрала в будинку, поки ти займаєшся чимось, що принесе тобі прибуток або навіть дасть необхідну годину відпочинку. З того часу я регулярно практикую такі речі.

У 20 років було пригодою гуляти всю ніч, а потім залишитися ночувати у друзів, тому що ліньки їхати додому. Чорні тіні від туші під очима – сумнівний бонус після вечірки. Вважається, що після 25–30 років починається процес старіння.

Я завжди була дуже економна і на косметику для догляду особливо не витрачалася. Однак з віком помічала, що всі мої засоби для вмивання стягують шкіру, а зволожуючі креми не особливо зволожують.

Тому стала приділяти догляду більше уваги: ​​почала робити масаж обличчя і використовувати більш якісну косметику. І виявилося, що займатися своєю зовнішністю – це дуже приємно, хоча й дорого.

Мене все життя вчили, що краще не засмучувати оточуючих. А то вони засмучуються і думають, що я погана. Тільки з віком прийшло розуміння, що якщо я комусь не подобаюсь такою, яка я є, то, може, нам з цими людьми просто не по дорозі.

Мама в дитинстві годувала мене супами і казала, що це запорука здоров’я. Без супу, мовляв, ніяк А я не любила їх. На щастя, ставши дорослою, я можу харчуватися так, як мені подобається.

І виявилося, що збалансоване харчування – це зовсім не бульйон із перевареними овочами. Не має значення, в якому вигляді я споживаю клітковину і білок – головне, щоб вони були в достатній кількості.

Сон – важливіший за сніданок. Це у студентстві гуляєш усю ніч, спиш 2 години, а вранці встаєш, вмиваєшся – і знову гарна. Через 10–15 років так уже не виходить.

Виявляється, якщо не спати повноцінні 7–8 годин, то під очима з’являються кола, обличчя стає пом’ятим і набуває землистого відтінку, а настрій нижче плінтуса. Зізнаюся, це стало відкриттям, і я навіть не одразу повірила, що річ у віці.

З одного боку, радості в цьому мало, проте з іншого – це гарний привід частіше давати собі виспатися. Раніше вважалося, що ти просто бездумно дрихнеш до 12 у свій вихідний, а тепер дбаєш про свою красу та здоров’я.

У моїй родині вважалося, що відпочинок – доля ледарів та слабаків. І замість того, щоб лежати з книжкою на дивані, краще б піти у своїй кімнаті прибрати. Я виросла, закінчила університет і пішла працювати.

Працювала так, як мене вчили: на повну котушку, без перерв та вихідних. Мої друзі у вільний час їздили у відпустку, закохувалися та читали цікаві книги. А я не мала вільного часу.

Одного разу я не поїхала в гори з хлопцем, який мені подобався, бо часу не було: я обіцяла вийти на роботу у вихідні, щоб закінчити важливий проект. Сиділа в офісі у суботу, дивилася на його фотки на лижах у соцмережах і раптом заплакала.

Я почувала себе дуже нещасною. Подзвонила поскаржитися подрузі, а вона мене запитала: навіщо? Навіщо я міняю своє життя на роботу? Що це мені дає?

Ця ситуація змусила мене замислитись. З хлопцем так і не склалося, але я винесла урок: відпочинок – це не неробство, це важливо для життя та відновлення свого ресурсу.

Не всі вміють розслаблятися і відпочивати. Я не вміла, і мені довелося цього вчитися. Але зараз я розумію: якщо не давати собі перепочинок, то можна дуже зіпсувати собі життя.

Просто у 20 років та у 30 років цілі різні: раніше я у фітнес-клуб ходила, щоб завести нові знайомства, а тепер – щоб зробити щось корисне для свого тіла. Це поєднання відпочинку та роботи, але тільки для себе, а не для когось.

В юності чомусь я могла спокійно весь вечір дивитися якусь нісенітницю і просто тягнути час. Життя здавалося нескінченним.

Потім з’ясувалося, що з кожним роком час іде все швидше, тому стає шкода витрачати його на якісь нісенітниці.

Звучить лякаюче, але насправді в цьому є своя краса: вже чіткіше розумієш, що справді приносить задоволення, а що ні, на що варто витрачати час, а що краще одразу припинити. Визначеність – це по-дорослому. А мені подобається бути дорослою.

А які звички змінилися у вас, коли ви переступили рубіж 30-річчя?

Джерело