Мама одним коротеньким реченням зіпсувала всім Різдво. Вона роками залюблювала лише одну дитину, але ніхто з нас не очікував такого рішення.

– А як же ми? Невже не заслужили від тебе і стільця з будинку?, – запитав я. Але мама і тут знайшла чим можна “прикрити” сестру.

– Відколи батька не стало, саме Аліна була поруч і підтримувала мене, а всі ви, лише телефонували “для галочки”.

– Ти серйозно? Весь будинок? Їй? – спантеличено запитала маму Марта.

Ми сиділи за святковим столом, повним традиційних страв, і ще кілька хвилин тому все здавалося ідеальним. Аж раптом мама вирішила зробити заяву, яка миттєво перевернула все з ніг на голову.

– Я знаю, що це рішення може бути для вас несподіваним, – сказала мама, нервово перекладаючи виделку з однієї руки в іншу. – Але я вирішила переписати будинок на Аліну.

Всі за столом притихли. Запах запеченого м’яса більше не викликав апетиту. Я глянув на Аліну. Вона сиділа, схиливши голову, ніби сподівалася, що ця новина пройде без обговорення.

– Ти що, жартуєш? – Марта вже не стримувала свій гнів.

– А ми? Нас ти взагалі враховуєш?

– Мамо, це правда? – додав Денис, хоча його голос був спокійнішим, ніж у Марти.

Мама зітхнула, як людина, яка знала, що буря неминуча.

– Аліна завжди була поруч, коли мені було важко, – почала вона. – Вона підтримувала мене у найважчі моменти. Це мій спосіб подякувати їй.

Марта не могла повірити своїм вухам. Її обличчя почервоніло, а очі блищали від сліз.

– Тобто те, що ми теж твої діти, нічого не значить? Аліна улюблениця, так?

Аліна підняла голову і, здається, вперше наважилася сказати щось на свій захист:

– Марто, це не так. Я не просила цього. Мені взагалі було ніяково, коли мама розповіла про своє рішення.

– Ніяково? – Марта саркастично пирхнула. – Це все, що ти можеш сказати? Аліно, ти завжди була “маминим янголом”. Пам’ятаєш, як ми всі отримували звичайні подарунки, а ти – найкращі? Як вона захищала тебе, коли ми сварилися?

Денис спробував втрутитися:

– Давайте не будемо сваритися зараз. Це Різдво. Може, ми спробуємо розібратися спокійно?

Але Марта вже не могла зупинитися.

– Розібратися? Що тут розбиратися? Мама вирішила все за нас. Вона ніколи не бачила ні мене, ні тебе, Денисе. Ми були лише тінню Аліни.

Я не витримав і підняв голос:

– Мамо, чому? Чому ти завжди ставиш когось одного вище за інших? Хіба ми не заслужили твоєї уваги?

Мама подивилася на мене, і в її очах з’явився смуток.

– Денисе, це не так. Ви всі – мої діти. Я люблю вас однаково. Але після відходу у небуття вашого батька Аліна була тією, хто підтримував мене найбільше. Вона взяла на себе багато обов’язків, які ніхто з вас навіть не помітив.

– А ми? – Марта схопилася зі стільця. – Ми не підтримували тебе? Ми просто не були поруч у потрібний момент? Скажи це мені в очі, мамо.

Аліна намагалася пояснити:

– Марто, це не змагання. Я робила це не заради винагороди. Я просто хотіла допомогти.

– О, чудово! Ти просто ангел! – Марта різко кинула серветку на стіл. – А ми, виявляється, егоїсти. Чудова сімейна історія.

Я бачив, як напруга наростає. Усі слова мами й Аліни лише підливали масла у вогонь. Я вирішив втрутитися:

– Слухайте, ми тут сваримося, але чи це щось змінить? Рішення вже прийнято. Питання в тому, як ми будемо жити далі?

Марта подивилася на мене, розгнівана, але в її очах уже читався сум.

– Як? Ти серйозно, Денисе? Ти справді думаєш, що після такого все можна просто забути?

– Ні, – відповів я спокійно. – Але це не привід руйнувати нашу сім’ю остаточно. Якщо мама прийняла рішення, то вона має право. Аліна сказала, що не просила цього. Чи не можемо ми хоча б спробувати зрозуміти одне одного?

– Зрозуміти? – Марта кинула на мене похмурий погляд. – Добре, нехай так. Але якщо вона хоче будинок, нехай тепер бере і всі проблеми з мамою.

Аліна схопилася з місця:

– Марто, це несправедливо. Я не хочу, щоб через це рішення нас усіх розділило.

Мама, мовчавши весь цей час, нарешті сказала:

– Досить! Я бачу, що зробила помилку. Я не хотіла, щоб це стало причиною сварок. Але я не можу змінити те, що зробила. Я можу лише попросити вас: залишайтеся родиною.

Я подивився на Марту, яка опустила голову, і на Аліну, яка виглядала розгубленою.

– Ми можемо це зробити, – сказав я. – Але тільки якщо всі будемо чесними. У нас у кожного є образи. Пора їх висловити, а не тримати в собі.

Марта кивнула, хоча її обличчя залишалося напруженим.

– Гаразд, – сказала вона. – Але це буде не легко.

Аліна підійшла до неї й тихо промовила:

– Марто, якщо ти хочеш, я можу відмовитися. Мені важливіше, щоб ми залишалися разом.

Марта трохи помовчала, а потім обняла сестру:

– Ні. Це твоє рішення. Але давай більше ніколи не будемо мовчати про те, що нас турбує.

Я подивився на них обох і відчув, що, можливо, ми вперше за довгий час стали ближчими. Мама зітхнула з полегшенням і сказала:

– Дякую вам, діти. Для мене головне – це ваша єдність.

А як ви, дорогі читачі, думаєте, чи можна зберегти стосунки в родині після таких ситуацій? Як би ви діяли на нашому місці?

Джерело