Мама зайняла відмінну позицію – я не при справах, розбирайтеся самі. Зрозуміло, що вона не хоче сваритися сином та його дружиною, але мені що тепер робити? За фактом виходить, що мене залишили без житла.

У мене є брат Льоня, він сім років тому одружився, тепер має двох дітей. Дружина зараз вкотре збирається у декрет. Коли він одружився, мама пустила їх жити у свою спадкоємну квартиру.

– Нехай Льонька з сімʼєю поки що там поживе, а ти як підростеш, я цю квартиру продам, гроші між вами поділю, а далі вже ви самі, – сказала тоді мама. – Якраз брат встигне собі щось зібрати.

Я на той момент навчалася в одинадцятому класі і до квартир мені не було справи. Попереду були іспити, вступ та нове життя. Тим більше чого переживати, якщо мама прийняла рішення і без житла мене не залишить. То я тоді так думала.

Брат із дружиною з радістю заселився у квартиру, вони з дружиною приступили до створення сімʼї. Христина, дружина брата, працювати не рвалася, тому один декрет плавно перетікав до іншого, а працював лише Льоня. Про накопичення не йшлося, молода сім’я постійно позичала гроші то в одних батьків, то в інших. Збирати не виходило.

Та й як збирати, якщо Христині то на морі треба, щоб імунітет дитині підняти, то шубку купити, щоб не гірше за інших бути, то машину. Все це купувалося в кредит, а потім зі скрипом виплачувалося.

– Ну, а коли жити, якщо не зараз? Потім я буду вже стара, мені нічого не треба буде, – говорила вона, ловлячи на собі докірливі погляди свекрухи.

Мама обмежувалася поглядами, тому що лізти до брата і його дружини з моралі було небезпечно. Вони ображалися та відлучали бабусю від онуків. Тож мама звикла свою думку тримати при собі.

Я відучилася, влаштувалась працювати, але продовжувала жити з батьками. Зарплата фахівця-початківця і так була мала, а витрачати левову частку за оренду житла мені не хотілося. Поки що мене цілком влаштовувало життя з батьками.

Коли в мене з’явився хлопець, і ми зрозуміли, що все серйозно, то вирішили з’їхатися. Стали разом винаймати квартиру.

– Правильно, доню. Потрібно спробувати на смак побут, перш ніж заміж бігти, – схвалила моє рішення мама.

Ми прожили півроку разом і вирішили одружитися. Тут і постало питання про те, а як жити далі. Батьки нареченого одразу сказали, що подарують нам гроші приблизно половину вартості квартири, а далі нам вирішувати, що з цими грошима робити. Ми думали про іпотеку.

Я згадала, що взагалі я теж дещо маю, мама обіцяла квартиру продати та поділити гроші між мною та братом. Якраз додавши ці гроші ми могли б обійтися з мінімальним кредитом або одразу взяти в іпотеку не однушку, а двійку, платіж був би посильним. Про цю обіцянку я й нагадала, якраз був зручний випадок – брат та його дружина теж були у мами в гостях.

– Як це – продати квартиру? А ми куди підемо? – вперла руки в боки Христина. – У нас ось-ось дитина народиться, а ти пропонуєш нам на орендовану квартиру йти?

– Так половина грошей ваша, теж візьмете іпотеку, – заїкнулася я, але братова дружина мене перебила.

– Та що там грошей буде з продажу двохкімнатної квартири? Що ми на них візьмемо? А іпотеку хто платитиме? У нас троє дітей, ще іпотеки нам не вистачало, – вирувала Христина. Брат відповідно хитав головою і хмурив брови, а мама ховала очі.

Я пішла, не бажаючи далі вислуховувати крики Христини. Рішення все одно має залишитись за мамою. Вона вирішила врегулювати конфлікт по-своєму.

– Ну, ви молоді з чоловіком, дітей немає, вам простіше. І справді, куди вони з дітьми підуть? – умовляла вона мене.

– У них був час зібрати гроші, вони знали, що квартира рано чи пізно продаватиметься. Але натомість вони займалися розмноженням. А я тепер маю увійти в їхнє становище? – мене це все дуже злило.

Якось вирішити ситуацію, а точніше вмовити мене відмовитися від домагань на частину грошей із продажу квартири, мама намагалася тиждень, а потім умила руки.

– Чому я тут крайня? Моя справа – продати квартиру та розділити гроші, а домовлятися тобі потрібно з братом. Якщо вони погодяться, я продам квартиру. А якщо ні – що мені, рідного сина та онуків на вулицю виганяти?

З братом жодної розмови не вийшло, у чому я одразу не сумнівалася. Він вважає цю квартиру своєю і нічого продавати не хоче.

– Нехай твій чоловік заробить на квартиру, – сказав він.

– Ти не надірвався, доки на квартиру заробляв? А твоя дружина?

Мама ж стоїть на своєму – домовлятися повинні ми, а вона тут не при справах. Зрозуміло, що вона просто так ненав’язливо вмила руки. Мовляв, я не при справах, вирішуйте самі. Хоче виглядати гарною для всіх, а найбільше не хоче сваритися з братом та його дружиною, там же онуки, від яких її знову відлучать, якщо що.

Зі мною мама, мабуть, посваритися не боїться, якщо так робить. Справа її. Ми з чоловіком візьмемо іпотеку, без запитань, але рідні більше не маю. Мама свої пріоритети наочно продемонструвала, ось нехай із братом та його дружиною тепер і знається.

КІНЕЦЬ.