Мама переїхала до мене майже рік тому. Це не моє прохання, вона сама напросилася, бо їй раптово стало самотньо і некомфортно жити одній.

Спочатку вона частіше скаржилася на самопочуття, потім підводила до того, що, не дай Боже, щось трапиться, так і не допоможе ніхто, всі далеко.

Коротше, канючила-канючила, і я запропонувала їй перебратися до мене ближче. Передбачалося, що мама переїжджає, продає там квартиру, купує поряд зі мною та живе окремо. Принаймні ми обговорювали саме такий перебіг подій. Але план було здійснено лише наполовину – мама переїхала до мене.

Квартиру вона нібито довірила продавати доньці якоїсь своєї подруги, та працює у цій сфері, тож усе буде нормально.

Я в це питання не сильно вникала, у мене своїх турбот вище даху. Але мама почала жити зі мною, вимагати до себе уваги, обурюватися, якщо я приходжу пізно, хоча мені, на хвилиночку, вже під тридцять років, а одна живу вже більше десяти років.

Згодом почалися побутові проблеми. Мама почала все перекладати так, як зручно їй, а на мою думку їй було начхати. Лише я потім нічого знайти не могла.

За залишений ранком брудну чашку мені доводилося вислуховувати два дні, а моя улюблена субота перетворилася на день великого прибирання.

Мама переорала своєю присутністю весь мій режим життя. Я не могла спати, коли мені хочеться, не могла їсти те й там, де мені хочеться, не могла прибирати, коли мені хочеться.

Жити з нею ставало дедалі важче. Я чогось такого й чекала, бо я звикла жити сама, вона звикла жити сама, ніхто не хоче перебудовуватися.

Я стала у мами питати, як там із продажем її квартири, а у відповідь постійно “поки ніяк, не продається”. Я пропонувала змінити ріелтора, але мама відмовлялася, не хотіла ображати подругу та її дочку.

Ось уже майже рік ми живемо разом, а мої нерви вже межі. Маму я люблю, але хочу любити її на відстані хоча б кількох будинків.

Але квартира все не продавалася. Це починало дратувати. У мене наближалася відпустка, я сказала мамі, що сама поїду і спробую якось прискорити процес, бо чекати більше не було сил. Мама заметушилась, почала відмовляти, а я зрозуміла, що справа тут нечиста, почала маму розпитувати, а чи все вона мені розповіла.

Спочатку вона ухилялася, а потім розповіла правду. Квартиру вона й не намагалася продати, бо там мешкає її сестра.

– Ну, у неї дочка заміж вийшла, а жити прийшли до сестри, збирали на свою квартиру, потім дочка завагітніла, йти їм нема куди. Ось дочка в неї народила, а сестра вирішила їм квартиру залишити, куди їм з дитиною. Виїхала, щоб не заважати дочці, тепер у мене мешкає.

Розповідь чудова просто. Тобто, тітка про спокій своєї доньки думає, знайшла такий вихід, а моїй мамі нічого на думку краще не спало, як приїхати до мене і заважати мені жити.

Відправила маму до її рідного міста вирішувати проблему з квартирою. Або вона залишається жити там, або приїжджає з грошима і ми купуємо їй квартиру. Якщо грошей не вистачить, я візьму іпотеку, нічого страшного, мені не звикати.

Мама їхати не хотіла, їй перед сестрою незручно, а мені начхати. Поки зручно її сестрі, мені незручно. А мій комфорт цікавить мене набагато більше.

Виїжджала мама у сльозах, кажучи, що я егоїстка. Нехай так, але хтось повинен про мене думати, раз іншим на це начхати.

КІНЕЦЬ.