Мама написала в заповіті розділити квартиру між мною і моєю сестрою порівну. Коли я це прочитала, у мене в животі все стислося.

Ніби я й чекала такого рішення, але десь у глибині душі сподівалася, що вона залишить квартиру мені.

Не тому, що я жадібна, а тому, що саме я доглядала її останні роки, водила по лікарях, сиділа біля неї ночами.

А Валентина? Вона жила своїм життям, приїжджала раз на кілька місяців, привозила квіти й дорогі ліки, але справжньої турботи від неї не було.

Я не кажу, що вона погана людина. Просто в неї була сім’я, чоловік, діти, а я сама, тому вся відповідальність лягла на мене. Я звільнилася з роботи, щоб більше часу проводити з мамою.

А тепер виходить, що все марно? Квартира мала б належати мені, це було б справедливо.

Валентина приїхала на церемонію прощання з мамою, а після ми сіли говорити про спадщину.

— Ти як собі це уявляєш? — спитала я її.

— Ну, як написано в заповіті, — відповіла вона спокійно.

— Продаємо квартиру й ділимо гроші навпіл.

— А якщо я хочу її залишити собі?

— Купи мою частку.

Я мовчала і дивилася на сестру. У мене не було таких грошей.

— Ти ж розумієш, що це нечесно, — сказала я.

— Я все робила для мами, а ти просто отримуєш половину квартири.

— Я розумію, що ти зробила багато, — погодилася сестра. — Але мама так вирішила. І якщо ти хочеш залишити квартиру, доведеться викупити мою частку.

Я знала, що вона не поступиться. Вона завжди була такою — розсудливою, прагматичною. Але я не могла так просто змиритися.

Минув місяць. Я жила в цій квартирі й не могла уявити, що продам її. Кожен куток нагадував мені про маму. Її улюблене крісло біля вікна, посуд, квіти на підвіконнях.

— Послухай, — сказала я Валентині при наступній зустрічі.

— Давай зробимо так: я залишаю квартиру собі, а тобі виплачую твою частку поступово.

— А якщо я хочу гроші зараз? — вона перехрестила руки.

— У мене їх немає.

— Ну, тоді продаємо квартиру.

Мені було так прикро, що хотілося кричати. Вона жила у власному будинку, їй ці гроші не були так потрібні, як мені ця квартира.

Я звернулася до друзів, думала позичити гроші, але сума була надто велика.

— Візьми кредит, — радили мені.

Але я боялася, що не зможу виплачувати.

— Може, сестра все-таки погодиться на виплати частинами? — запитала подруга.

— Ти її знаєш, — зітхнула я. — Якщо сказала «ні», значить, ні.

Я пробувала ще раз говорити з сестрою, просила, пояснювала, що це не просто квартира, а мій дім. Вона мовчки слухала, а потім сказала:

— Я дам тобі два місяці. Якщо не знайдеш гроші — продаємо.

Я кинулася шукати варіанти. Виявилося, що є можливість закласти частку квартири й отримати позику. Але це ризиковано. Якщо щось піде не так, я можу втратити все.

І що ж мені робити? Боротися до кінця, шукати варіанти, ризикувати? Чи змиритися, продати квартиру, поділити гроші з сестрою й почати нове життя в іншому місці?

Що б ви зробили в такій ситуації? Буду дуже вдячна за думки і поради.

Джерело