Багато людей постійно говорять, що літнім людям дуже важко, адже часто діти відмовляються від них, намагаються жити своїм життям і не завжди хочуть допомагати.

Я згодна, звісно, з цим, таких випадків багато, але я опинилася в, якщо так можна сказати, протилежній ситуації і не знаю, чи хтось пожалкує мене.

Справа в тому, що ми з чоловіком ще десь 7 років тому взяли квартиру в кредит, адже мали якісь заощадження.

Заробітки тоді у нас двох більше було, тому ми вважали, що справимося швидше з кредитом, але не справилися.

Часи згодом стали скрутні і нам доводилося економити, щоб вчасно сплачувати кредит.

Та й діток двоє вже маємо, багато грошей йде на них.

Та ми з Михайлом ніколи не шкодували, що взяли простору квартиру в кредит, а навпаки – раділи, що маємо свій дах над головою, хоча повністю не розрахувалися на нього.

А тут мама моя занедужала, вона живе за нашим містечком в приватному будинку.

Добиратися до неї, наче, не так вже й далеко, але 70 кілометрів туди і назад декілька разів на тиждень нам зараз зовсім не під силу, та й пальне дороге.

Я вирішила, що маму трохи заберу до себе, буду вдома її доглядати, поки їй стане краще, так буде легше усім.

Та тоді я ще й гадки не мала, що мама мені зовсім не полегшить життя.

Зізнаюся щиро, що чоловік мій з доньками не дуже хотіли, щоб я маму забирала, мовляв їздити будемо до неї, та я порахувала, що не вигідно це, та й я буду хвилюватися далеко від неї.

Грошей у нас на доглядальницю немає, тому я вирішила маму таки забрати, щоб не витрачати зайвих копійок і не хвилюватися за неї, коли вона так далеко.

Спочатку все добре було, та потім мама стала себе почувати не як в гостях, а як вдома.

Вона заходить на кухню, коли у нас гості, сідає і сидить над головою, і може сидіти весь час, слухаючи, що люди говорять і собі годину щось може говорити, хоча її не цікавить, що це не цікаво нікому.

Мама бере абсолютно все, що їй потрібно, у нас з нею одяг одного розміру, то вона всі халати мої носить. Вже навіть білизну в шафі бере, яка їй сподобається.

Навіть у ванні бере мої і дитячі рушники, хоча я прошу її цього не робити і даю її свій, та вона наче не чує мене.

Загалом, мама ні в чому не обмежує себе, живе в своє задоволення, але зовсім не рахується з нами.

Я вже стільки грошей витратила, адже до фахівців її водила, аптека, одяг, усе це купу. за гроші свої. Ледь не вся зарплата моя ці місяці йшла на маму.

Чоловікові вже це стало не подобатися і я дуже розумію його.

Тоді я сказала мамі, щоб нам трішки грошей дала, бо в нас самих на життя ледве вистачає, ще й маємо кредит, адже мама гроші з пенсійної картки ні разу не знімала, поки живе у нас, навіть продукти ніколи не купувала.

А вона образилася на мене дуже, мовляв я в матері на старості років гроші беру, а вона мене стільки років ростила і нічого в мене не просила.

Мама вже й говорити зі мною не хоче, що не зроблю, все не так.

Тепер вже не знаю, що й робити, вона хоче, щоб ми її гляділи за гроші свої.

Але хіба правильно це?

КІНЕЦЬ.